Недоладько підвівся, підморгнув Алі, і вони подалися до міста.
Сонце стояло високо. Алі дуже хотілося пити.
Нарешті мандрівники побачили колодязь, а біля нього журавля з новеньким відром. Дівчинка радісно підбігла до колодязя і трохи не заплакала – зовсім новеньке відро було без дна. Вода тут, поруч, – чиста, прохолодна, а набрати її нічим!
– Яка безглузда країна! – з досади у дівчинки на очі навернулися сльози.
– Атож! Живуть десь там лінюхи та шелепи-недотепи – це не доробив, те кинув на півдорозі. А через них і ми мучимось! – підтакнув Недоладько. Але одразу ж похопився: – Ох, вибач, я не хотів тебе образити!
Алі одразу ж перехотілося плакати. Вона зрозуміла, що теж належить до отих шелеп-недотеп.
Вони рушили далі. Незабаром Аля побачила на квітці велику бабку.
– Ой, Недоладьку, дивися, яка гарна! – вигукнула вона, – Давай її сполохаємо – нехай політає!
– Вона не літає,– зітхнув Недоладько і зупинився. – У неї нема одного крильця.
«Бідна! Їй, мабуть, так хочеться літати!» – подумки пожаліла дівчинка бабку.
І раптом згадала, що в одній кишеньці її платтячка лежить червона стрічка. А в другій – голка з ниткою.
Дівчинка присіла коло бабки, обережно пришила їй крильце з клаптика червоної стрічки, а решту заховала до кишені.
Бабка нерішуче стріпнула крильцем раз, удруге... Потім знялася і полетіла!
Аля зраділа. Недоладько на радощах стрибав навколо неї і підкидав угору капелюха. Потім кинувся цілувати дівчинку:
– Ура! Виходить, ти чудово вмієш доробляти недороблене! Ура!
І Аля зрозуміла, що вперше у своєму житті довела справу до кінця.
«Так ось чому мені так радісно! – подумала дівчинка. – Виходить, дуже приємно розпочату справу доводити до кінця!»
– Ось ми й прийшли! – перервав її роздуми Недоладько.
Він зняв капелюха, кумедно відставив праву ногу і жартівливо вклонився дівчинці:
– Вітаю вас, шановна мандрівнице! Ви прибули у столицю найнедоладнішої у світі країни!
І справді, перед ними у широкому видолинку лежало місто.