Аля сиділа на ліжку поруч з Недоролем і гризла горішки. А тим часом показував їй свої багатства, сховані в спальні. Чого там тільки не було! І діапроектор, що показував діафільми, починаючи з кінця, і шахи та кості, у які Недороль грав сам з собою, і флейта, і банджо, і навіть стара катеринка.
«Бідний Недороль, який він самотній!» – подумала Аля, дивлячись на ці скарби.
Коли зійшло пів сонця, Недороль Десятий почав збиратися на роботу. Зітхаючи, він одягнув мантію і з-під ковдри витяг половинку золотої корони. У короні було зроблено дірочку, крізь яку протягувався мотузок. «Ага! Він корону прив’язує цим мотузком, щоб вона не падала!» – здогадалася Аля.
– Допоможи мені, – попросив Недороль.
Аля міцно стягла мотузка у нього під підборіддям і гарненько зав’язала бантиком.
– Отак буде добре! – втішно пробурмотів Недороль. Він був задоволений, що корона так міцно сидить на голові, хоч мотузок його трохи і тис.
– От ви й готові, ваша недоречність! А я вже, мабуть, піду.
З обличчя Недороля вмить збігла усмішка. Він скривився, мов збирався заплакати.
– То ти мене покидаєш? – прошепотів він. – А я думав, що ти назавжди залишися у моєму замку!
– Ні, ваша недоречність! Я маю повернутися додому!
– Зачекай, зачекай! – раптом захвилювався Недороль. – Ти без допомоги не виберешся із замку. Тебе схоплять гвардійці і відведуть до Першого Недорадника. А він накаже відрубати тобі голову!
Алі не хотілося виказувати Недопопелюшку, і вона мовчала.
Раптом Недороль вигукнув: «Еврика!», схопив Алю за руку і потяг до дверей Тронної зали.
– Ваша недоречність, а що означає – еврика?
– Це означає, що я придумав, як зробити, який же я бовдур, що раніше не додумався до цього! Але не відволікай мене, будь ласка, дурницями і слухай уважно.
– Кожного ранку, – схвильовано зашепотів він, – Перший Недорадник приходить сюди по шолом. Поки він одягне його, ти побіжиш по галереї. Там в кінці є маленькі дверцята до мого саду. А там у кущах бузку є хвіртка. Через неї ти вийдеш у місто. Ось ключ,– і Недороль поклав дівчинці у руку маленького ключика. – Тільки обіцяй: якщо взнаєш дорогу з мого королівства, то розкажеш і мені. Тс-с-с! Я чую кроки! Це він!
Аля так багато наслухалася про Першого Недорадника, що дуже закортіло його побачити. Вона зазирнула в щілину між одвірком і дверима – і мало не скрикнула від подиву!
До Тронної Зали зайшов чоловічок, якого вона колись намалювала у своєму альбомі! Тоді вона стерла йому обличчя гумкою, бо воно здалося їй жорстоким, і злим. А більше так і не намалювала, бо малювання їй страшенно обридло. Аля закинула і альбом, і олівці далеко в книжкову шафу і відтоді більше не брала їх до рук.