Горщик (індійська казка)


Горщик (індійська казка) Пішла якось одинока бабуся до гончаря й купила чотири горщики. Вдома поставила їх рядочком па полиці, а сама взяла борошно й находилася пекти коржі.

Бабуся була зовсім старенька, недужа й ходила згорбившись. Руки її вже не слухалися. Місить вона тісто, думає про свою гірку долю та все зітхає.

– Ох, якби я мала синочка,– мовила нарешті старенька,– то було б кому жати пшеницю.

А горщики ніби зрозуміли її слова, враз загойдалися на полиці та стук-стук один об один, стук-стук – наче розмовляють.

А бабуся місить тісто та все зітхав.

Тоді один горщик загойдайся дужче, й старенька раптом почула:

– Матусю, я піду жати пшеницю!

Подивилася старенька в один бік. подивилася в другий – нікого немає.

А голос знову промовляє:

– Матусю, дозволь жати пшеницю мені!

– Хто тут? Хто це балакає?

А горщик скок із полиці – і до бабусі:

– Це я, матусю, я!

Старенька подивилася на горщик, усміхнулась та й каже:

– От малий бешкетник! Як же ти жатимеш пшеницю?

– А ось побачиш! Дозволі., матусю, я швиденько впораюся!

І горщик, підскакуючи, викотився з хати.

Підкотившись до двору сільського старости, горщик гукнув:

– Агов, старосто! Найми жати пшеницю!

Староста примружив очі й засміявся:

– Жати пшеницю? Та тебе від землі не видно!

– А ти все ж таки найми! – не відступався горщик.

– Куди тобі! Котися своею дорогою!

– А я кажу – найми! Де те поле з пшеницею?

Староста знов сміється:

– Ти диви – хоч і малий, а завзятий! Ну гаразд. У мене півсотні бігхів пшениці. Йди в поле н берися до роботи. Покажи, на що здатен.

Горщик покотився в поле, а за якусь хвилину прикотився назад.

Дивиться староста – пшениця вся вижата і в снопи зв'язана, а снопи складені на току.

Староста вражено вигукнув:

– Оце так! Я думав, роботи стане кільком наймитам на тиждень!

А тут не встиг оком змигнути – пшениця вже на току!

Почухав він потилицю та й каже до горщика:

– А ходи-но, друже, сюди. Треба ж якось розрахуватися з тобою за роботу.

Горщик крутнувся на місці й мовить:

– Я не кваплюся. Обмолотиш пшеницю, тоді й розрахуєшся. Даси мені горщик зерна.

Скупий староста дуже зрадів, що платити доведеться так мало. Майже задурно вижав горщик поле! Хіба ж то плата – горщик пшениці за таку роботу!

Проте не був би вій староста, якби не заходився торгуватися.

– Як?! Аж горщик пшениці за те, що вижав одне-однісіньке поле? Та гаразд уже, хай буде по-твоєму. Приходь після обмолоту, дам тобі горщик пшениці.

Горщик покотився додому.

Обмолотив староста пшеницю, провіяв і в комору зсипав. Чекає, коли горщик прийде но зерно. А той не загаявся – вже й котиться. Прикотився та й каже:

– Старосто, старосто, сип у мене пшеницю!

Заходився староста насипати у горщик пшеницю. Сипле, сипле, а по віпця ніяк не насипле. Підсипав іще, дивитьси,– а зерна знов тільки на денці. Взяв староста більший совок і став швидше черпати пшеницю з комори. Минав година, друга, у старости вже й чуб упрів, а горщик усе одно майже порожній.

Довелося старості вишкребти всю пшеницю із засіків, поки він насипав горщика по вінця.

Засапався староста, упрів. Від жадібності й злості обличчя в нього аж перекривилося. Такий невеличкий горщик, а вся пшениця в нього влізла!

«Щось, видно, тут не чисто»,– подумав староста. Жаль йому розлучатися з своєю пшеничкою, ой жаль! Але він мовчав, рота не розтуляв. Та й що тут казати? Адже сам обіцяв заплатити горщик зерна.

Тим часом повз старостин двір проїздив селянин. Горщик гукнув до нього:

– Гей, земляче, підвези-но мене додому! А то важко стало мені котитися. Я заплачу тобі пшеницею.

Селянин підсадив горщика па віз та й поїхав. А коли приїхав до хати старенької, горщик закричав:

– Матусю, відчиняй! Я привіз пшеницю!

Відчинила старенька двері: перед нею стоїть горщик, з горою насипаний пшеницею. Не встигла вона розтулити рота, коли бачить: в усіх глечиках, у горщиках, у комірчині й навіть у дворі – скрізь повно-повнісінько пшениці.

Заходилася бабуся обід варити. Та от біда–ненароком обпекла собі руку. Побачив це горщик та й каже:

– Годі тобі, матусю, самій хазяйнувати. Нора й відпочити. Ось піду я шукати собі наречену. Одружуся, і невістка помагатиме тобі.

Вирушив горщик шукати собі наречену. Котиться по дорозі, підскакує. Коли бачить – сидить край дороги люди, відпочивають. «Мабуть, з весілля повертаються,– подумав горщик.

Тут наречений відійшов убік і став чогось шукати. Горщик підкотився ближче й наповнився по вінця холодною чистою водою. Побачив горщика наречений – і враз до нього. Та тільки-но хлопець схопив його, горщик прилип йому до рук. Хоч як намагався наречений відірвати горщика – все було марно.

– Дай. що попрошу, тоді й відпущу!– каже горщик,– Дай, що попрошу, тоді й відпущу!

Наречений, злякавшись, був ладен на все.

– Чого тобі треба? Кажи!

– Віддай наречену!

Наречений злякався ще дужче.

– Гаразд,– каже,– бери наречену, тільки мене відпусти.

Забрал горщик наречену й покотився додому. Підкотився до свого двору й гукав:

– Матусю, відчиняй! Твій горщик наречену привів!

Вийшла старенька з хати, дивиться справді, стоїть горщик, а біля нього дівчина. Запросила її бабуся в дім. І стали вони жити в щасті, мирі та злагоді.

Якось горщик каже:

– Стара ти вже стала, матусю. Важко тобі сухий хліб їсти. Треба буйволицю придбати, щоб вона тобі молоко давала.

І горщик покотився до двору старости. Вибрав добру буйволицю й прилип до її вим'я. Буйволиця хвицає, крутить головою, та звільнитися від горщика ніяк не може. Зірвалася вона з налигача й кинулася бігти. Бігла, бігла, аж нарешті спинилася якраз перед горщиковим двором. А горщик і гукає:

– Матусю, відчиняй! Я тобі буйволицю привів!

Загнали вони буйволицю в двір та й прив’язали.

Стали вони жити всі разом у щасті, мирі та злагоді. Буйволиця давала молоко, невістка порала хату й двір, а старенька не знала клопоту. Горщик дбав про те, щоб у них всього було вдосталь. Бабуся не могла ним нахвалитися, і їй здавалось, що по хаті бігає її власний синочок. Невістка часом аж сміялася, дивлячись, яка щаслива бабуся.

А горщик тільки вдень був горщиком; уночі він обертався на гарного молодика. Адже він був зачарований.

Три інші горщики дивилися на всіх з полиці й постукували один об один, ніби раділи їхньому щастю. А коли до хати залітав вітерець, із горщика долинали звуки, схожі па дитячий лепет.


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)