Алю настільки вразила поява недомальованого нею чоловічка, що вона геть забула, де знаходиться.
Та тут Недороль прошепотів:
– Не гай часу, він зараз вийде з Тронної Зали!
Аля поспішила до дверцят і щасливо вибралася з замку. Старанно замкнула за собою хвіртку, а ключик поклала до кишені, в якій все ще лежала стрічка від другої кіски.
– Ну що? – зустрів її в дверях Недотелю Недоладько.
Аля засмучено промовила:
– Нічого, Недороль теж не знає дороги. Але не треба впадати у відчай, я дізналася, хто її напевне знає!
– Хто? – в один голос запитали Недоладько та Недоштанько, який саме надійшов.
– Недочеревик!
– Ха! Дізналася! – зневажливо пирхнув Недоштанько. – Задля цього не варто було пробиратися до замку!
Аля здивовано подивилася на Недоладька.
– Недочеревик ніколи нікому не покаже цю дорогу, пояснив той.
– Треба примусити його! – вигукнула дівчинка.
– Ет, не вигадуй! – знову пирхнув Недоштанько. – Як же ти його примусиш?! Та він одним словом зітре тебе на порошок!
– Нічого, нічого, щось придумаємо! – заспокоїв його Недоладько. – Треба тільки дізнатися, де він живе.
– Здається, я знаю, – буркнув Недоштанько. – На пустирі, за містом, біля смітника стоїть маленький будинок без вікон і дверей. Якось я бачив, як з одного боку будиночку відчинилися двері, яких ще за хвилину там і не було. А з них увійшов Недочеревик.
Недоштанько перейшов на шепіт:
– Я одразу його впізнав, хоч раніше ніколи й не бачив! Тільки він один носить червоний ковпак. Крім того, на лівій нозі у нього не було черевика.
– Тоді спробуємо добратися до того будиночка! – сказала Аля.
– Я піду разом з тобою, одній небезпечно! – сказав Недоладько.
Хоч Алі було дуже страшно, проте вона розуміла, що вдвох з Недоладьком не зробить того, що задумала.
– Ні, ні, ти такий великий! Тебе одразу помітять звідусіль. А на мене, маленьку, ніхто не зверне уваги.