Аля помітила, що Недоладько поводиться дивно.
– Що сталося? – поспитала дівчинка.
– Річ у тім, що ми вирішили не покидати Недоладію, – винувато признався Недоладько. – От такий компот! Коли ти повернешся додому і домалюєш Недорадника, він назавжди зникне з цієї країни. А Недороля ми примусимо тут працювати, доробимо все, що у нас ще не дороблено, і заживемо на славу! Бо це наша батьківщина! Та й не хочеться розлучатися, бо ми всі тут зріднилися! – додав він, обвівши поглядом площу, і посміхнувся.– А ти неодмінно повертайся додому. Тебе там ждуть – не дождуться. А Недопопелюшка... – і в очах його відбилась тривога, – Недопопелюшка, нарешті, стане принцесою. Ось, – він вийняв з-за пазухи кришталевий черевичок, – ось другий черевичок для неї.
– Але я зовсім не хочу перетворюватися на принцесу! – вигукнула Недопопелюшка і тупнула ногою.
Аля озирнулася і заніміла з подиву. Перед нею стояла чистенька дівчина у звичайних черевичках і звичайній сукні. І така гарна – у сто разів краща від найкращої принцеси!
– Я теж залишаюся тут! – сказала Недопопелюшка, і Недоладькове обличчя знову засяяло.
– А що ж буде з Недочеревиком? – раптом згадала Аля.
– А що зможе заподіяти нам карлик, коли ми разом? – усміхнувся Недоладько. – Нехай і далі переносить сюди недороблені справи і записує адреси тих, хто їх недоробляє. Але, звичайно, чим менше буде недороблених справ, тим легше нам буде тут. От такий компот!
Тоді будемо прощатися, – зажурено мовила Аля,– Я б ще залишилася, але треба негайно попередити Сашка та інших дітей. Прощавай, Недоладьку! – Аля піднялася навшпиньки і поцілувала його в щоку. – Не плач, Недопопелюшко! – втішила вона подругу, хоча у неї самої на очах бриніли сльози. – Не забувайте мене! Я вас ніколи не забуду!
Вона глянула на годинник. Стрілки показували за одну хвилину дванадцять. Аля витягла з кишені стрічку і швиденько заплела косу.
Годинник почав відбивати дванадцяту.
– І до-роби!
І до-пиши!
І роз-почни!
І не лиши!
І до-їдай!
І до-пивай!
І з Недо-ладії
Тікай! –
проказала дівчинка і опинилася вдома.
Вона сиділа на підлозі у своїй кімнаті. Все було, як і раніше.
«Неначе у ракеті!» – подумала Аля. Підвелася з підлоги і знайшла у книжковій шафі старий альбом з недомальованим чоловічком. Дівчинка взяла олівець і почала домальовувати йому голову.
У кімнаті було тихо. Тільки олівець шурхотів... І Аля мимоволі почала наспівувати пісеньку, яка склалася сама:
– Бувають ще на світі
справжнісінькі дива:
під гумкою зникає
у когось голова!
Комусь не вистачає
то серця, то руки,
з’являються на світі
недо-
чере-
вики.
Бувають чудеса
справжнісінькі на світі!
Виходить, ти і я
за все-усе в одвіті?
Що тут не доробив –
отам вилазить боком!
Буває, що добро
з одним виходить оком!
А чесність – без руки,
а правда – без ноги!
Буває, що і з друзів
виходять вороги!
От і виходить – перше
гарненько поміркуй,
а потім вже – не допиши
або не домалюй!
Аля дуже старалася. Однак обличчя у чоловічка знову, як і першого разу, вийшло хиже і зле.
А в цей час у Недоладії Недовус і Недоборода, які все ще чатували Першого Недорадника, побачили, як той швидко-швидко закрутився на одному місці, наче дзига, і... зник, наче його й не було!