Посередині широченного ліжка сидів чоловічок у нічній сорочці та нічному ковпаку з китицею. Поруч у мідному свічнику горіла свічка. Він тримав у руках банджо і легенько перебирав струни. Потім вмостився зручніше і заспівав сумно-сумно:
Я нізащо
не признаюся нікому,
що мені у замку
страшно так
самому!
Тільки місяць загляда
у вікна чорні...
Ех, немає в мене друзів –
є придворні!
Поки Недороль співав, дівчинка розмірковувала, як озвати до нього, щоб він, бува, не злякався і не зчинив галасу.
Нарешті вона відважилася і тихенько прошепотіла:
– Ваша недоречні-і-ість!
Та Недороль Десятий все одно страшенно перелякався.
Він заверещав, шпурнув банджо вбік, аж воно жалібно забриніло, і почав швидко зариватися у свої подушки. Від страху підвивав і приказував:
– При-ри-риви-вид! Ва-ва-ва! При-йшов при-ри-риви-ви Рятуйте! Ва-ва-ва!
І ось уже на ліжку замість короля височіла гора ковдр та подушок.
«Ох, як я ж його налякала! – жалкувала дівчинка. – Ще задихнеться там під подушками!»
І вона знову покликала:
– Ваша недоречність! Заспокойтеся, будь ласка! Я зовсім її привид!
Недороль не відповідав.
– Вилазьте, ваша недоречність, вам же нічим дихати!
Знов мовчання. Аля розсердилася.
– Ваша недоречність, якщо ви зараз же не вилізете, я піду собі!
Купа заворушилась, і почувся голос:
– Як-кщо ти не при-ри-ри-ви-вид, то доторкнися до моєї руки! – і з-під подушок висунулася тремтяча королівська рука.
Аля легенько потисла її. Тоді з-під ковдр вигулькнув спочатку ковпак, а потім і сам Недороль.
– Ді-ді-дійсно, начебто не при-ривид – сказав він. – То хто ж ти?
– Звичайна дівчинка!
– Звичайних дівчаток не буває! Тобто не буває у моєму королівстві!
Нарешті Недороль виліз і сів, відсапуючись.
– Ох-х-х, як ти мене налякала! – і він приклав до серця руку. – Я думав, що воно от-от вискочить! Мене вже давно так ніхто не лякав.
– Чому?
– Бо вже багато років сюди ніхто не заходить!
– Чому? – знову спитала Аля.
– Чому, чому! – розсердився Недороль. Потім підкликав Алю пальцем, нахилившись над нею, прошепотів: – Я їх боюсь!
Оглянувся довкола й додав ще тихіше:
– Усіх боюся! Але найбільше,– Недороль зблід, наче крейда,– найбільше я боюся свого Першого Недорадника!