Збудувала руденька хатинку й почала в ній жити, малюків ростити. Якось зібралася по травичку, щоб лисеняткам у ліжечка підстелити:
– Діточки мої любі, тихенько сидіть, двері нікому не відмикайте. Незабаром повернуся – травиці нарву, їжі принесу.
Щойно пишнохвоста з оселі, як прибіг вовк:
– Лисенята мої любі, двері відмикайте: ненька прийшла, молочка принесла, повні вушка росиці, повні лапки травиці.
– Це не матуся співає – не відчинимо.
І не впустили малюки сіроманця.
Тут і руденька повернулася:
– Діточки мої любі, двері відмикайте: ваша матуся прийшла, молочка принесла, повні вушка росиці, повні лапки травиці.
Упізнали лисенята неньку й упустили до хатинки. Пишнохвоста нагодувала малечу і знову збирається йти у справах:
– Дивіться ж, нікому не відчиняйте!
А ведмідь підслухав, як лисиця співала, і щойно та зникла за деревами, відразу підійшов:
– Діточки мої любі, двері відмикайте: ваша матуся прийшла, молочка принесла, повні вушка росиці, повні лапки травиці.
Лисенята, спросоння не розібравши, хто співає, відімкнули…– Я вас з’їм! – забрів клишоногий до хатини.
Затремтіли маленькі, бурого благають:
– Не треба!
– Таки з’їм! – хоче лисенят схопити.
Крихітки мерщій від хижака – хто куди… Ловив, ловив ведмідь, стомився, сів на лаву відпочити. І не вгледів, як одне лисенятко вискочило надвір.
А руденька саме додому поверталася. Дитя матусю побачило і про все, що трапилося, розповіло.
– Стривай же, клишоногий! – розгнівалася лисиця.
Побігла руденька на поле й набрала повнісінький мішок гороху. Потім повернулася до хатини та почала його об стіну метати. Лисенята почули, здогадались, у чому справа, й давай ведмедя лякати:
– Дядечку, чи це не мисливці з рушниць стріляють? Куди ж ми подінемося?
Затремтів бурий, відчинив двері та як утече… Відтоді клишоногого в тому лісі не бачили.