Недоладько лагідно поклав руку Алі на плече.
– Не зважай на нього. Він взагалі добрий чоловік. Тільки характер має кепський. А тепер я відведу тебе до королівського замку.
І вони пішли вулицями міста.
– У мене в замку є знайома служниця… – тут Недоладько заткнувся і почервонів. – Вона проведе тебе до замку. А там ти вже сама... – і він розвів руками, ніби вибачаючись, що там уже нічим не зможе їй допомогти.
Недоладько звернув на стежку, що ледь виднілася у хащах височенної лободи та лопухів. Невдовзі постукав він у маленькі залізні дверцята. Почулися кроки. Дверцята з немилосердним скрипом відчинилися, і Недоладько ступив за поріг разом з Алею.
Вони опинилися у вузькому напівтемному коридорі. Його освітлював тільки недогарок свічки у залізному свічнику, який тримала тоненька дівчина. Аля потроху почала звикати до всіляких несподіванок. Але вигляд дівчини її все-таки здивував.
Обличчя незнайомки геть усе було вимазане попелом. Одягнена вона була до пояса у старий лантух, зате від пояса до п’ят спадала шовкова спідниця, гаптована золотом і оздоблена мереживом. З-під неї виглядали маленькі ніжки. Права взута у кришталевий черевичок, ліва – у дерев’яний.
– Що, гарно я вбрана? – розсміялася дівчина, побачивши, як отетеріло розглядає її Аля. – Невже ти мене не впізнала? Таж я – Недопопелюшка!
І поки вони йшли довгим коридором, у Недопопелюшки ні на мить не закривався гарненький ротик.
– Уявляєш? – щебетала вона. – Я вже мала стати принцесою! Двоє дівчаток розповідали про мене казку для малят у дитячому садочку. І раптом через мене вони посварилися!. Одна з них доводила, що сукня у принцеси повинна бути білою, а друга – рожевою. Так вони й недоказали казку до кінця! От я й залишилася така, - і вона показала своє вбрання. – А далі! Далі я мала одружитися з принцем!
Тут Недопопелюшка лукаво глянула на Недоладька і знову заторохтіла:
– Проте я зовсім-зовсім не шкодую, що так сталося. Розумієш, усі принци – це матусині синочки. А з мене яка принцеса? Тому й зовуть мене Недопопелюшкою. Зате я потрапила в країну Недоладію і познайомилася з Недоладьком. А що з тобою трапилося? Ти давно тут? Де твій дім? Тобі тут подобається?
Невідомо, скільки б іще запитань посипалося на Алю, якби вони нарешті не дісталися до кухні. У каміні весело палахкотіли дрова.
Недоладько присів ближче до вогню і сказав:
– Помовч хвильку, Недопопелюшко. Зараз вона тобі все розповість.