Поки Аля розглядала товстуна, Недоладько привітно потиснув йому руку.
– Здоров був, Недоштаньку! – посміхаючись, говорив він. – Ну, що тут у вас нового скоїлося?
– У нас завжди все по-старому! – знехотя мовив товстун. Зате поглянь, з ким я прийшов! – Недоладько повернувся до Алі.
Та Недоштанько вже обдивився дівчинку, тому навіть не ворухнувся, тільки буркнув:
– Дівчисько як дівчисько.
– Е, не кажи! Дивись уважніше, старий буркотунець. Це – справжня жива дівчинка!
Тільки тепер Недоштанько таки здивувався. Він навіть обійшов довкола Алі, щоб краще її роздивитися.
– А як вона сюди потрапила? – ошелешено запитав він.
– Саме цього ні я, ні вона не знаємо,– здвигнув плечима Недоладько. – Головне, що вона хоче звідси вибратися.
– Ти ж знаєш, хто потрапляє сюди, той звідси вже не вибирається, – спохмурнівши, повторив гладун і повернувся до Алі. – Вибирай собі кімнату і живи,– кивнув він на будинок. – Можу запропонувати цілком пристойне помешкання. Щойно звільнилася, кімната, всього-на-всього без дверей.
– А як же там живуть без дверей? – вперше розтулила рота Аля.
– Пхе! Велика біда – без дверей! Може, тобі сподобається кімната без ліжка, без опалення, без водогону і стелі або зовсім без стін?
Недоштанько подумав і додав:
– А оце тобі, мабуть, підійде! Є кімната без телефону!
– А хіба тут є кімнати з телефонами? – здивувалася Аля.
– Ні, нема.
– А взагалі в Недограді хоч один телефон є?
– Ні, нема.
– То чому ж тоді мені кімната саме без телефону!
– Та саме тому, що його в ній нема!
«Якась нісенітниця!» – подумала Аля і спитала:
– А кімната, у якій би все було, є?
– Ні, нема! – гарикнув Недоштанько. – Не забувай, де ти знаходишся! Їй пропонують одну з найкращих кімнат, а вона ще й носом крутить! Бери, поки не пізно, і живи!
– Але я не хочу тут жити! Я хочу додому! Мені у вас не подобається!
– Ха, відкрила Америку! Нам усім тут не подобається! – роздратовано буркнув Недоштанько. – А раз ти сюди потрапила, значить, тобі теж чогось не вистачає, і ти мусиш тут жити!
– А от і вистачає, вистачає! Я не хочу і не буду тут жити! – розсердилася Аля і навіть тупнула ногою.
– А куди ж ти подінешся? – єхидно запитав товстун.
– Ну-ну, не треба сваритися! – втрутився Недоладько. Я саме збирався тобі пояснити. Вона хоче йти до Недороля Десятого. Що ти на це скажеш?
– Скажу, що від усього цього треба відмовитися й забути!
– Це ж чому?
– Бо якщо дівчинці і пощастить дістатися до замку, там її неодмінно схопить Перший Недорадник і – гоп! – її розпатланої голівки наче й не було! Ось чому!
– А хто він такий – Перший Недорадник? – спитала Аля.
– Про це ти зможеш дізнатися, як тільки ступиш ногою до замку! – ущипливо мовив Недоштанько і, грюкнувши дверима, пішов до будинку.