Жив собі в лісі ведмедик. Дуже добрий він був, усім звірям допомагав.
Одного разу закортіло ведмедику малини попоїсти. Та не знав він, де в лісі багато її росте.
Ішов ведмедик стежкою, розглядаючи пильно все навкруги та вишукуючи кущі малини. Аж тут йому назустріч вибігла лисичка та й запитує:
– А куди це ти, ведмедику, зібрався?
– Йду я за малиною. Та щось уже довго блукаю, але ягід так і не знайшов.
А лисичка хитро так посміхнулася й промовила:
– Знаю я місце в лісі, де малини росте так багато, що не видно її ні кінця, ні краю. Я тебе можу туди провести. Але спершу зроби мені одну невеличку послугу.
Ведмедик спочатку замислився, але потім промовив:
– Добре, лисичко, допоможу тобі. Сподіваюся, що не обманиш мене.
– Що ти, що ти, – заблимала лисичка оченятами. – Хіба ж може бути по-іншому.
– Ну, кажи, що треба робити? – запитався ведмедик.
– Йди за мною, а потім я тобі все розкажу.
Так вони підійшли до людського подвір’я. Тут лисичка і промовила:
– Бачиш – курятник стоїть. Тож ти постій біля дверей, постережи, щоб
господарі мене не побачили та не спіймали.
Зрозумів ведмедик недобрі наміри лисички та вирішив її провчити. Каже:
– Добре, заходь до курятнику, а я початую біля дверей.
І лиш пухнастий хвіст лисички сховався за порогом курятнику, як ведмедик закрив двері та підпер палкою, щоб не втекла.
Пішов він потім до будинку господарів, постукав лапою у двері. Відчинила господиня, а ведмедик їй вказує головою на курятник.
Вийшла вона з будинку, зазирнула у маленьке віконце курятника та й побачила там лисичку. Схопила вона палку, відчинила двері, а звідти як вибіжить лисичка та як дремене в ліс, що й сліду не стало.
Вирішила господиня віддячити ведмедику за те, що всі кури та півні цілі. І дала вона йому цілу корзину малини.
Отак ведмедик за добру справу ще й винагороду отримав.