І знову двері підземелля тихенько зарипіли і прочинилися, пропускаючи Недопопелюшку. Гвардійці, побачивши її, відвернулися від дверей і втупилися у протилежну стінку.
Недопопелюшка навшпиньках підійшла до ґрат і покликала Алю.
– Це ти?! – радісно підстрибнула дівчинка.
– Тс-с-с! – Недопопелюшка приклала палець до губів.
Гвардійці завовтузилися, і один з них сказав:
– Нічого не чую, Недобородо! А ти?
– Я теж! Навіть не бачу! – відповів другий.
Недопопелюшка полегшено зітхнула і схвильовано сказала:
– Не падай духом! Ми тебе виручимо! Ніч довга, всі в замку вже поснули, а Недоладько пішов у місто по допомогу.
– Слухай уважно, Недопопелюшко! – відповіла їй Аля. – Перш за все треба сховати голову Першого Недорадника.
– Як це – сховати?
– Дуже просто. Проберись до Тронної Зали, там за троном є ніша. У ній заховані лицарські лати. Шолом Недорадник кожного ранку прилаштовує на плечі замість голови. А ввечері знімає і кладе у нішу. Зараз ніч. Отже, шолом можна переховати в інше місце.
– А для чого його ховати? – все ще не розуміла Недопопелюшка.
– Ну як ти не розумієш! Без голови Недорадник не зможе наказати катові, щоб той відрубав мені голову. – Аля перевела подих. – А потім, – продовжила вона, – невідомо, чи встигне годинникар полагодити годинника до дванадцятої години. Недорадник накаже гвардійцям схопити його і відрубати голову теж.
– Тепер я все зрозуміла! – вигукнула Недопопелюшка. – А зараз треба дізнатися, у кого ключ від твоєї в'язниці.
По цих словах гвардійці знову забряжчали своїм залізяччям, один з них сказав:
– Здається, ти залишив ключ у замку, Недобородо?
– Еге ж, у замку, – відповів той.
– І двері можна відімкнути?
– Звичайно!
Недопопелюшка підбігла до дверей. І радісно ойкнула, бо в замку справді стирчав ключ.
Вона відімкнула двері, схопила Алю за руку, і вони побігли до виходу з підземелля.
У тиші щось знову забряжчало і почувся голос одного з гвардійців:
– Ти чув що-небудь, Недобородо?
– Анічогісінько! І навіть зовсім нічого не бачив! – відповів той.
І в голосі його вчувалася лукава посмішка.