Аля з Недоладьком знову подалися до королівського замку. Двері їм відчинила заплакана Недопопелюшка.
– Що сталося? – стурбувалася Аля.
– Перший Недорадник наказав відрубати голову Головному Недокухарю нібито за те, що королю на обід він подав круті яйця. Але це ж неправда, я сама перевіряла, – схлипуючи, розповіла Недопопелюшка. – Недокухар був такий добрий! Він завжди пригощав мене ласощами з королівського столу! – і Недопопелюшка залилася слізьми.
– Цить, не плач! – заспокоїв її Недоладько. – Скоро цьому настане кінець.
Недопопелюшка кулачками витерла мокрі щоки і з надією подивилася на свого приятеля. А Недоладько, розповівши їй останні новини, запитав:
– Може, ти знаєш, де живе годинникар?
– Звичайно, знаю! Адже я щодня ношу йому обід! Я знаю до нього найкоротшу дорогу! Ходімо!
Недоладька вони залишили на кухні, порадивши йому видати себе за нового Головного Недокухаря, якщо прийдуть гвардійці.
Недопопелюшка вела Алю незліченними залами старого замку. Вони дуже поспішали. І все-таки перед одними дверима довелося зупинитися. У кімнаті, через яку треба було переходити, хтось був. Навшпиньки підкралися вони до дверей і побачили Першого Недорадника. Він складав до високої шафи сувої королівських наказів і наспівував пісеньку:
– Порожня голова – не диво.
І з нею можна жить щасливо.
Думки до неї не приходять.
І мрії з розуму не зводять.
На плечах дуже легко
щодня її носить!
А головне – вона ніколи
ні від чого
не болить!
Тут Недорадник повернувся, і Аля з жахом побачила через підняте у шоломі забороло обличчя, точнісінько таке, яке вона на своєму малюнку стерла гумкою, – хиже і зле. Аля схопила Недопопелюшку за руку і схвильовано прошепотіла:
– Дивися, дивися, у нього обличчя, яке я стерла!
– Яке обличчя? – здивувалася Недопопелюшка.
– Там, у шоломі!
– Та шолом же порожній! У ньому нічого немає!
«Виходить, Недопопелюшка не бачить його обличчя! – зрозуміла Аля. – І ніхто не бачить! Тільки я!»
У Алі по спині забігали мурашки – чи то від страху, чи то від морозива. Не треба було стільки їсти! Мабуть, починався нежить, бо дівчинка так голосно чхнула, що в порожній залі аж загуло.
Недорадник підстрибнув до дверей, розчахнув їх і схопив Алю за руку.