А треба вам сказати, що Аля тільки на перший погляд була звичайна дівчинка. Тобто виглядала вона звичайною: ластовиннячко на носі, дві кіски, ямочки на щоках.
А вдачу вона мала незвичайну – нічого, ну зовсім нічогісінько не доробляти до кінця.
Те, що їй покладуть на тарілку, вона не доїсть; те, що дадуть пити, не доп’є. Почне малювати – кине, бо набридло. Почне щось ліпити з пластиліну кине знову, бо нудно. Або вишиває, і те покине, бо нецікаво. Навіть заплестися не може до кінця. Заплете одну кіску – а за другу й не береться. Так і ходить цілий день одна коса заплетена, друга ні.
Через це з нею завжди траплялися якісь неприємності, як от сьогодні з бабусиним днем народження.
Втім, давайте подивимося, що трапилося далі.
Аля недовго мандрувала таким незвичним способом. Їй здалося, що вона впала зі стільця на підлогу. Але, роздивившись навкруги, зрозуміла, що опинилась у геть незнайомому місці.
Сиділа вона біля ставка. Але якого ставка! У ньому зовсім не було води! Так, так! Аля протерла очі, але дивний ставок не зникав. Великі і маленькі риби пішки походжали по дну, наче прогулювались. Старий рак з однією клешнею за щось сварив маленьких рачків. А біля самого берега гуляли дві плотвички. Одна з них тримала парасольку. Вона часто поглядала на небо і казала:
– Згадаєш мої слова, любонько! Сьогодні неодмінно буде дощ, і ми всі добряче вимокнемо!
Та найбільше здивувалася Аля, коли подивилася на небо. Там сяяло не кругле сонце, а рівнесенько відрізана його половина. Промені від неї розходилися тільки в один бік.
– Ну й дива! Що це з ними всіма сталося – із ставком, із квітами, із сонцем?!
Та ніхто не відповів їй на запитання. Тому Аля вирішила подивитися про це сама і вийшла з будинку.