Книга була величезна. І щоб перегорнути сторінку, Недочеревику щоразу доводилося підніматися зі стільця. Нарешті він знайшов, очевидно, те, що шукав. Витяг з кишені окуляри і почав уважно читати. Потім щось записав на папірець, радісно потер руки і аж підскочив від задоволення.
За мить він заспокоївся, закрив книгу, підсунувся ближче до вогню і, гріючи руки, щось тихо замугикав собі під ніс.
Раптом Недочеревик замовк і глянув на годинник, що як дві краплі води, був схожий на годинник з вежі королівського замку. Тільки у нього була ще й хвилинна стрілка. Годинник показував за кілька хвилин дванадцять.
Карлик заметушився, почав нишпорити по кишенях. З однієї витяг свого лівого черевика, узув його і зник.
Аля кинулася до дверей, але вони були замкнені, а ключ залишився в замку по той бік дверей.
– Ключ! Швидше, швидше! – вигукнула дівчинка. І слухала, чи не дзеленькне об підлогу. Але ні! У цій кімнаті бажання не виконувались. Аля зрозуміла, що вона замкнена.
Шукаючи порятунку, дівчинка згадала, що в кишені у неї лежить ключ від хвіртки з королівського саду. Вона спробувала відчинити двері ним. Яка радість – замок легко відімкнувся!
Але як же тепер дістатися до маленької кімнатки? Аля відімкнула вже декілька дверей, однак усі вони вели у ту кімнату, з якої вона щойно вийшла. З розпачу дівчинка ледь не заплакала. Адже карлик міг повернутися будь-якої миті. А вона так і не встигне прочитати чарівну книгу.
«А якщо спробувати знову...» – подумала Аля, підбігла до стіни і швиденько провела по ній пальцем. З’явилися дверцята. Дівчинка прочинила їх і нарешті опинилася в карликовій кімнаті... Вона підійшла до столу і на обкладинці книги прочитала:
– Спра-ва но-мер.
«Що за справономер такий?» – не зрозуміла Аля. А далі було написано: «ІНСТРУКЦІЇ ДО ЗАЧАРУВАННЯ І РОЗЧАРУВАННЯ». Аля перегорнула ще кілька сторінок і радісно скрикнула. Перед очима була «Інструкція № 12. Як перенестися з країни Недоладії»:
«Рівно о 12 годині, коли хвилинна стрілка збіжиться з годинниковою, стати перед годинником королівського замку, доробити все, що є у тебе недороблене, і проказати закляття:
І до-роби!
І до-пиши!
І роз-почни
І не лиши!
І до-їдай!
І до-пивай!
I з Недо-ладії
ТІКАЙ!»
Щоб краще запам’яталось, Аля повторила закляття, затим перегорнула сторінку. Далі зазначені були адреси. Серед них дівчинка прочитала й свою: вулиця Будівельників, 127, квартира 121. Вона пробіглась очима до кінця списку, до чистої сторінки, на якій раптом почала з’являтися нова адреса – наче хтось невидимою рукою швидко виводив літеру за літерою.
«Ага, справа номер, – здогадалась вона, – це і є та чарівна книга, куди записуються всі недороблені справи, а також адреси тих, хто їх не доробив. І тоді карлик взуває черевика, мчить туди і забирає недороблене в Недоландію!»
Отож, щоб повернутися додому, Алі треба стати на площі перед годинником, заплести другу кіску і, коли проб’є рівно дванадцять, промовити закляття.
Перегортаючи сторінку за сторінкою, Аля звернула увагу, що у списку проти кожного прізвища стояли цифри: дев’яносто вісім, сімдесят шість, п’ятдесят чотири. Біля Алиного імені, що значилось у списку під номером один, була цифра сто і слово «перенесена».
Внизу дівчинка помітила написану дрібненькими літерами примітку «До Недоладіі переноситься лише той, хто не доробив рівно сто справ».
Під номером другим у списку стояло прізвище її сусіда – Сашка-Тишка – і цифра дев'яносто дев'ять. Отже, йому лишилося не доробити тільки одну справу, – і він опиниться у країні Недоладії.
«Ні, не буде цього! – вирішила Аля. – Я всіх їх попереджу!»
Вона похапцем вирвала сторінку і заховала у кишеньку. А тепер – швидше до Недоладька, поки не повернувся карлик!
Аля намалювала на стіні двері і вийшла у коридор, потім на пустир. Двері за нею одразу ж зникли. Але тепер вона знала таємницю будиночка.
А до неї, всміхаючись, уже поспішав Недоладько.