В одному містечку, що не далеко, але й не зовсім близько звідси, жило страшнюче чудовисько. Воно було величезне, брудне, від нього не гарно пахло, воно завжди колупалося в носі. Звичайно, Чудовисько не мало друзів, бо кожен, хто його бачив – тікав від нього.
Воно поїдало те, що траплялося на шляху і, при цьому весь час бруднилося. Чудовисько з’їло уже всіх лісових звірів, повалило всі дерева, з яких робило собі зубочистки. На десерт воно з’їло 27 плантацій яблук, абрикосів і персиків.
Місцеві мешканці були в розпачі: “Що тепер їстиме Чудовисько?”
Одного дня Чудовисько, зустрівши пастуха зі стадом, з’їв всіх овець і пастуха.
– Ото я лише перекусив, – заревло Чудовисько своїм страшним голосом. – Але я хочу наїстися!
Подружжя їхало своїм стареньким автомобілем на ринок, коли вони доїжджали до міста, величезна лапа схопила їхню машину. Це була лапа Чудовиська. Відкривши пащу, воно проковтнуло і подружжя, і автомобіль. Налякані мешканці міста, забарикадувавши двері та вікна, позачинялися в домівках, багато людей поховалося в підвалах. Чудовисько, ступаючи важкими лапами, наблизилося до школи. Воно було голодне, тому вже тягнуло величезні лапи з довжелезними чорними кігтями до учнів.
– З’їж спочатку вчительку! – закричали діти.
Чудовисько роззявило пащу та проковтнуло вчительку, а потім усіх дітей.
– Ось тепер я наївся! – промовило задоволено. Гикнуло, чхнуло та пішло відпочивати на луку.
Мімі у червоному светрику
Усі люди в містечку зібралися на майдані біля ратуші. Матусі й татусі побивалися:
– Як почуваються наші діти в череві Чудовиська? Вони ж не взяли зі собою курток і не їли підвечірок!
– Пошлемо солдат! – запропонували бургомістр і його радники.
Так і вчинили. Через пів години батальйон озброєних солдат, 14 танків і 25 гармат, оточили Чудовисько. Усі прицілилися, і генерал голосно крикнув:
– Вогонь!
Дощ снарядів посипався на Чудовисько, та воно навіть не прокинулося. Лише великий артилерійський снаряд, впавши у вухо, полоскотав його. Чудовисько, перевернувшись, розчавило всі гармати. Засмучені солдати без перемоги повернулися до своїх казарм.
– Хто впорається зі страшним Чудовиськом? – Бургомістр і його радники хапалися за голови. Так важко щось придумати, коли огортає страх.
Раптом бургомістр відчув, що його хтось смикає за рукав. Це була гарненька дівчинка з русявим волоссям. Звали її Мімі. Цього ранку вона не ходила до школи, бо перехворіла грипом.
– А чому не спробувати попросити його? – запитала дівчинка.
– Що? – здивувався бургомістр.
– Попросімо Чудовиська, щоб воно повернуло дітей і дало нам спокій.
Бургомістр і радники розреготалися.
– А хто ж зважиться, піти й просити його?
– Я! – відповіла Мімі. – І, застібнувши ґудзики на своєму червоному светрику, вирушила в дорогу.
Усі дивилися на неї з недовірою. Дівчинка йшла рішуче та швидко, вона була схожа на пуп’янок троянди.
Достатньо п’яти словечок
Чудовисько хропіло так голосно, що аж земля тремтіла, але Мімі не боялася його. Дівчинка спинилась перед величезною пащею та смикнула його за волосину, що стирчала з бороди.
Чудовисько ліниво розплющило одне око і розлючено глянуло на дівчинку в червоному светрику. Воно завжди було люте, коли хтось його будив.
– Добрий день! – привіталася Мімі.
Почувши це, Чудовисько з ревом підвелося, витріщило очі, почервоніло, потім від злости стало помаранчевим і, врешті-решт, фіолетовим. Наче задихаючись, піднесло лапи до шиї.
– Прошу… – продовжила Мімі.
Почувши це, Чудовисько розкашлялось так, що аж грім покотився.
Під час першого нападу кашлю випали з його пащі вівці та пастух, під час другого нападу – подружжя та їхня машина, під час третього – діти.
– Ні! Вчительку не треба! – закричали вони, але Чудовисько викашляло й учительку. Вона, щойно ступивши на землю, суворо наказала:
– Усі негайно до школи!
– Дякую! – сказала Мімі, й сталося диво. Чудовисько почало меншати. Воно крутилося, шкірило зуби, кричало:
– Навіщо ти це сказала? Ти не повинна була цього робити!
За кілька хвилин Чудовисько стало меншим від Мімі. Дівчинка мала золоте серденько, тому вона пожаліла Чудовисько і сказала:
– Вибач!
– Ох, ох! – закричало воно і почало на очах змінюватись: втратило кігті та страшний вигляд, замість, скуйовдженої шерсті виросло світле волосся, щоки погладшали та взялися рум’янцем, очі полагіднішали і стали синіми. Менш ніж за хвилину Чудовисько перетворилося на гарненького хлопчика. Проте він не рухався, виглядав, наче велика лялька.
Мімі милим голосочком прошепотіла:
– Я тебе люблю!
Дитина, що була Чудовиськом, вмить ожила.
– Велике спасибі тобі, – сказав хлопчик. – Мене зачарували. Але ти зняла чари, сказавши лише п’ять слів, які перетворюють Вовкулака на дитину.
Втішена Мімі взяла хлопчика за руку, і вони разом пішли вечеряти.