Мудра дівчина (українська народна казка)


Мудра дівчина (українська народна казка) Було собі два брати – один убогий, а другий багатий. От багатий колись ізласкавився над бідним, що не має той ні ложки молока дітям, та й дав йому дійну корову, каже:
– Потроху відробиш мені за неї.
Ну, бідний брат відробляв потроху, а далі тому багачеві шкода стало корови, він і каже вбогому братові:
– Віддай мені корову назад!
Той каже:
– Брате! Я ж тобі за неї відробив!
– Що ти там відробив, – як кіт наплакав тієї роботі було, а то таки корова! Віддай!
Бідному жалко стало своєї праці, не схотів віддати. Пішли вони позиватися до пана. А панові, мабуть, не схотілося роздумувати, хто з них правий, а хто ні, – то він і каже їм:
– Хто відгадає мою загадку, того й корова буде.
– Кажіть, пане!
– Слухайте: що в світі ситніш, прудкіш, миліш над усе? Завтра прийдете, скажете.
Пішли брати. Багач іде додому та й думає собі:
– От дурниця, а не загадка! Що ж є ситніш над панські кабани, прудкіш над панські хорти, а миліш над гроші? Ге, моя корова буде!
Бідний прийшов додому, думав, думав та й зажурився. А в нього була дочка Маруся. Вона й питається:
– Чого ви, тату, зажурилися? Що пан казав?
– Та тут, дочко, таку пан загадку загадав, що я не надумаю, що воно й є.
– А яка ж загадка, тату? – Маруся питає.
– Та така: що є в світі ситніш, прудкіш, миліш над усе?
– Е, тату, ситніш над усе – земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіш над усе – думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш; а миліш над усе – сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.
– Чи ба? – каже батько. – Адже й справді так!
Так же я й панові казатиму.
Другого дня приходять обидва брати до пана. От пан їх і питає:
– Ану, відгадали?
– Відгадали, пане, – кажуть обидва.
От багатій зараз виступає, щоб собі попереду поспішитись, та й каже:
– Ситніш, пане, над усе – ваші кабани, а прудкіш над усе – ваші хорти, а миліш над усе – гроші!
– Е, брешеш, брешеш! – каже пан.
Тоді до вбогого:
– Ану, ти!
– Та що ж, пане, нема ситнішого, як земля-мати: вона всіх годує й напуває.
– Правда, правда! – каже пан. – Ну, а прудкіш що?
– Прудкіш, пане, над усе – думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш.
– Так! Ну, а миліш? – питає він.
– А миліш над усе – сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.
– Так, усе! – говорить пан.– Твоя корова. Тільки скажи мені, чи ти сам де повідгадував, чи тобі хто сказав?
– Та що ж, пане, – каже вбогий, – в мене дочка Маруся, – так це вона мене так навчила.
Пан аж розсердився:
– Як це? Я такий розумний, а вона проста собі дівка та мої загадки повідгадувала! Стривай же! На тобі оцей десяток варених яєць та понеси їх своїй дочці: нехай вона посадить на них квочку, та щоб та квочка за одну ніч вилупила курчата, вигодувала, і щоб твоя дочка зарізала трьох, спекла на снідання, а ти, поки я встану, щоб приніс, бо я дожидатиму. А не зробить, то буде лихо.
Іде сердешний батько додому та й плаче. Приходить, а дочка й питав його:
– Чого ви, тату, плачете?
– Та як же мені, дочко, не плакати: ось пан дав тобі десяток варених яєць та казав, щоб ти посадила на них квочку, та щоб вона за одну ніч вилупила й вигодувала курчата, а ти щоб спекла їх йому на снідання.
А дочка взяла горщечок каші та й каже:
– Понесіть, тату, оце панові та скажіть йому нехай він виоре, посіє цю кашу і щоб вона виросла просом, поспіла на ниві, і щоб він просо скосив, змолотив і натовк пшона годувати ті курчата, що їм треба вилупитись з цих яєць.
Приносить чоловік до пана ту кашу, віддає та й каже:
– Так і так дочка казала.
Пан дивився, дивився на ту кашу та взяв і віддав її собакам. Потім десь знайшов стеблинку льону, дав чоловікові й каже:
– Неси твоїй дочці цей льон, та нехай вона його вимочить, висушить, поб’є, попряде й витче сто ліктів полотна. А не зробить, то буде лихо.
Іде додому той чоловік і знов плаче. Зустрічав його дочка й каже:
– Чого ви, тату, плачете?
– Та бач же чого! Ось пан дав тобі стеблинку льону, та щоб ти його вимочила, висушила, пом’яла, спряла і виткала сто ліктів полотна.
Маруся взяла ніж, пішла й вирізала найтоншу гілочку з дерева, дала батькові та й каже:
– Несіть до пана, нехай із цього дерева зробить мені гребінь, гребінку й днище, щоб було на чому прясти цей льон.
Приносить чоловік панові ту гілочку й каже, що дочка загадала з неї зробити. Пан дививсь, дививсь, узяв та й покинув ту гілочку, а на думці собі: «Цю одуриш! Мабуть, вона не з таких, щоб одурити…» Потім думав, думав та й каже чоловікові:
– Піди та скажи своїй дочці: нехай вона прийде до мене в гості, та так, щоб ні йшла, ні їхала; ні боса, ні вбута; ні з гостинцем, ні без гостинця. А як вона цього не зробить, то буде лихо!
Іде знов батько, плачучи, додому. Прийшов та й каже дочці:
– Ну що, дочко, будемо робити? Пан загадав так і так.
І розказав їй усе. Маруся каже:
– Не журіться, тату, – все буде гаразд. Підіть купіть мені живого зайця.
Пішов батько, купив живого зайця. А Маруся одну ногу вбула в драний черевик, а друга боса. Тоді піймала горобця, взяла ґринджоли, запрягла в них цапа.
От узяла зайця під руку, горобця в руку, одну ногу поставила в санчата, а другою по шляху ступає – одну ногу цап везе, а другою йде. Приходить отак до пана в двір, а пан як побачив, що вона так іде, та й каже своїм слугам:
– Прицькуйте її собаками!
Ті як прицькували її собаками, а вона й випустила їм зайця. Собаки погнались за зайцем, а її покинули.
Вона тоді прийшла до пана в світлицю, поздоровкалась та й каже:
– Ось вам, пане, гостинець. – Та й дає йому горобця. Пан тільки хотів його взяти, а він – пурх та й вилетів у відчинене вікно!
А на той час приходять двоє до пана судитися. От пан вийшов на рундук та й питає:
– Чого вам, люди добрі?
Один каже:
– Та от чого, пане: ночували ми обидва на полі, а як уранці повставали, то побачили, що моя кобила привела лоша.
А другий чоловік каже:
– Ні, брехня, – моя! Розсудіть нас, пане!
От пан думав, думав та й каже:
– Приведіть сюди лоша й коней: до якої лоша побіжить, – та й привела.
От привели, поставили запряжені коні, а лоша пустили. А вони, ті два хазяїни, так засмикали те лоша, кожен до себе тягаючи, що воно вже не знав, куди йому й бігти,– взяло та й побігло геть. Ну, ніхто не знав, що тут робити, як розсудити. А Маруся каже:
– Ви лоша прив’яжіть, а матерів повипрягайте та пустіть – котра побіжить до лошати, то та й привела.
Зараз так і зробили. Пустили їх – так одна й побігла до лошати, а друга стоїть.
Тоді пан побачив, що нічого з дівчиною не поробить, і відпустив її.



== Читать сказку на русском ==


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)