Три роки наймитував хлопець у жадібного хазяїна. Та коли настав час розрахунку, скнара простягнув наймитові всього три срібняки.
Поклав хлопець до кишені ті гроші та й пішов білим світом шукати щастя. Ішов, ішов лісовою стежинкою, коли назустріч йому – старезний дідусь.
– Чи не купиш у мене? – поцікавився він.
– А що у вас купити? – запитав хлопчина.
– Я продав би тобі рушницю,– сказав дідусь і простягнув юнакові зброю.
– Що я з такою іржавою і старезною робитиму? – завагався молодий наймит.
– Це чарівна рушниця,– пояснив дідусь.– Коли з неї вистрілиш у небо, неодмінно матимеш здобич, хоч і ніде не видно ні звіра, ні птаха. А втім, рушниці я не продав би, але скоро маю рушати на той світ, а там, ясна річ, зброя не потрібна.
Сторгувалися. Хлопець заплатив за рушницю один срібняк і рушив далі. Трохи згодом йому зустрівся ще один дідусь, який запропонував свою приношену мідну обручку.
– Не можу купити,– відбрикувався хлопець.– Маю лише два срібняки.
– Ну, давай один,– попрохав дідусь.– Це така обручка, що збереже руки, змусить говорити правду. Мені невдовзі помирати, а на тім світі ніякі речі не потрібні.
«Це може мені знадобитися»,– подумав хлопець і купив обручку.
Потому юнак зустрів і третього дідуся. Той запропонував купити вельми стару, потемнілу від часу скрипку.
– Ну що я з нею робитиму, коли не вмію грати? – заперечив юнак.
– Та я й не продав би своєї скрипки, але відчуваю, що кирпата свашка за плечима,– заговорив дідусь.– На ній гратиме кожен, хто схоче. Достатньо водити смичком по струнах – чутимуться всілякі чарівні мелодії. У цієї скрипки є ще така чаклунська сила, що змушує людину танцювати мимоволі, навіть юрма шпарко затанцює, як зачує музику.
Хлопець за останнього срібняка придбав скрипку та й пішов далі.
Тим же шляхом в одноколці трюхикав отой скупий господар, у якого хлопець наймитував. Наздогнавши парубка, він зупинив коня і запитав:
– У тебе гроші ще є?
– Немає,– відповів хлопець.– За цей час я придбав кілька чудових речей.
Хазяїн поцікавився покупками, а коли дізнався, на що наймит витратив гроші, став дорікати:
– Я гадки не мав, що ти розтринькаєш гроші на такі дурнички. Цей непотріб не вартий трьох мідяків.
– Отакої! – вигукнув хлопець, підняв рушницю вгору і бабахнув.
Тієї ж миті на шлях гепнулося десять чималих качок.
У хазяїна очі полізли на лоба, коли побачив таку здобич, і він відразу ж зрозумів, що рушниця чарівна. Почав торгуватися, щоб купити її. Спершу юнак одмовлявся, та коли господар добряче напосів та ще запропонував за диво-зброю золоті монети, все-таки продав.
Скупердяга почав негайно стріляти в небо, але не збив жодної качки. Рушниця, потрапивши до рук багатія, втратила чарівну силу.
У страшенній люті хазяїн стрибнув в одноколку, щоб звідти пошмагати хлопця. Одначе тут показала свої чари скрипка: якась невідома сила запально водила смичком по струнах.
Почулася весела полька, і господар пішов у танок. Він довго танцював безперестанку, аж зуби вишкірив, поки знесилений вскочив у колючий шипшиновий кущ і тепера ніяк не міг звідти виборсатися.
А хлопець стрибнув на воза, схопив віжки і покотив собі далі – лиш курява за ним здійнялася.
Відтоді колишній наймит став неперевершеним скрипалем. Обійшов усі села й міста, розбагатів. Купив собі лаковані чоботи, капелюха з пір’їною, нові штани й сурдута.
Нарешті він дістався королівського замку. Чував, що в короля три доньки на виданні, ось і вирішив одну з них узяти собі за дружину.
Він прийшов до володаря і сказав про свій намір.
– Так, є в мене дочки,– відповів король.– Спитай у найстаршої, чи погодиться піти за тебе.
Подався хлопець на розмову до найстаршої. Оскільки був уважний та гречний, сподобався королівні, а небавом одяг їй на палець обручку – свою третю чарівну річ, ту саму мідну обручку, яка змушує говорити щиру правду.
Він запитав у дівчини:
– Чи тебе коли-небудь хтось голубив?
Королівна заперечливо похитала головою, проте її уста мовили:
– Двічі, тільки двічі мене приголубив колись чужоземний принц.
Не підійшла музиці дівчина, яку голубили інші, і незабаром він одяг чарівну обручку середульшій королівні.
– Ну, а тебе хто голубив? – запитав хлопець.
– Лише один раз мене голубив чужоземний принц,– зізналася дівчина.
– І ти мені не пара,– сказав колишній наймит і торкнувся обручкою пальця наймолодшої королівни.
– Може, й тебе вже хтось голубив? – суворо поцікавився.
– Мене й пальцем не торкався жоден чоловік! – пирхнула найменшенька.
Оце й пара чудовому скрипалеві! Вирішили справити з дівчиною весілля.
Але старші сестри вельми розлютилися, що хлопець випитав їхню таємницю. Вони побігли скаржитися батькові, що скрипаль їх знеславив, і вимагали скарати хлопця на горло.
Король погодився з проханням дочок і звелів повісити хлопця.
Королівське слово – закон. Отже, юнака схопили, зв’язали за спиною руки й привели до шибениці.
Вся челядь і юрми людей зібралися на це видовище.
З’явився кат із зашморгом у руках і за мить накинув мотузку на шию колишнього наймита. Тоді хлопець попрохав дозволу на останнє бажання.
– Я – музика,– сказав він.– Дайте мою скрипку, хочу зіграти на прощання польку.
– Останнє бажання засудженого на смерть сповняють,– мовив король.– Хай заграє на свою скрипку.
Той жадібний хазяїн, котрому якимось чином вдалося вибратися з колючого шипшинового куща, прошмигнув крізь натовп і вигукнув:
– Ради Бога, не давайте цьому негідникові скрипки! Я так витанцьовував під її цигикання, що й штани порвав.
– Що обіцяно, треба сповняти,– кинув король.
– Ну, тоді прив’яжіть мене до дерева, щоб я від танцю не пошматував собі одіж на лахміття,– попрохав скупердяга.
Тож прив’язали його до стовбура. Хлопцеві подали скрипку, й заходився він грати. Виводив краще, ніж раніше, і вся челядь, увесь люд несамовито затанцювали. Застрибав у танці й король. Кат заціпенів на місці, бо, танцюючи, так заплутався у мотуззі, що не міг уже відійти од шибениці. Скрипаль грав, а люди танцювали все завзятіше. І прив’язаний до дерева господар не міг опиратися голосу чарівної скрипки – вовтузився туди-сюди, розтер собі спину до крові, бо пута ослабли.
Хлопець грав та грав, і весь люд танцював до запаморочення. А юнак зістрибнув з помосту, де стояла шибениця, схопив на руки найменшу королівну, посадовив у карету, вйокнув на коней, і помчали вони битим шляхом шукати щастя-долі.