Один цісар у біді завжди радився з гуцулом, що має робити. А владиці дуже не подобалося те, що цісар не до нього приходить за порадою. І одного разу він сказав:
– Чого це ти, цісарю, за першого міністра маєш того гуцула? Адже я розумніший від нього…
Цісар подумав і відповів:
– Як ти, святий отче, розумніший від мого гуцула, то завтра мені скажеш, що я думаю, й покажеш таке, чого я ще не видів. Не буде цього – підеш геть, аби тебе й близько не було!
Владика дуже зажурився. Цілу ніч не спав, але нічого не придумав. Побіг до гуцула порадитися, що має робити, аби якось викрутитися з тієї халепи.
Гуцул відповів:
– Ви самі, святий отче, не викрутитеся, бо у вас розум заслабий. Я зроблю за вас усе. Але у мене є робота, то ви її мусите зробити замість мене.
– А яка робота? – напудився владика.
– Треба вигнати на вулицю свиней. Будете пасти їх у шанцях, доки я не вернуся від цісаря.
– Добре, – погодився владика.
Він убрався в одежу гуцула, взяв патика в руки і вигнав свиней на вулицю. А гуцул одягнувся в чорну фаланду, приліпив собі бороду із клоччя і повісив на шию хреста. Так пішов до цісаря. Став перед ним і каже:
– Я прийшов, світлий монарху, відповідати на твої питання.
– Що я думаю, отче? – спитав його цісар.
– Ти, вельможний цісаре, думаєш, що я святий владика, а я грішний чоловік, – і гуцул здер приліплену бороду.
Цісар сказав:
– Тепер мені покажи таке, що я ніколи ще не видів…
– Ходи, світлий цісаре, зі мною…
Гуцул повів цісаря на вулицю і показав йому владику, який попасував свиней.
– Таке ти колись видів?
– Ніколи не видів!
Другого дня, кажуть, цісар зробив гуцула владикою.