Квак, Крик, Брек (Валерія Врублевська)


Сердешна пані Жабка була претовстезною тітонь­кою у завше однаковій теміно-зеленій сукні – наче всипаній покришеними сухарями.

Очі в неї круглі і витріщені, мов намистини.

Вона часто сердилась, а надто на своїх непосид– синів, веселих розбишак і пустунів, трьох зелених жабенят. Тільки й чути, як вона їх гукає: Квак! Крик! Брек! А вони – витівники і баламути на все болото.

Заводіякою завжди найменший – Брек. Його ко­ротенькі шортики, картата каскетка на голові з’явля­лися в найнесподіваніших місцях. Не те щоб чинив усе зле, але завдавав дорослим жабам клопоту ще й клопоту.

Старший Квак і середульший Крик були йому до пари і вельми любили битися. Вони могли борюка­тися вдень і вночі, уранці і ввечері. І для того їм зовсім не бракувало причин. Тільки-но Крик ско­са гляне на Квака, як той зразу ж одважує братусе­ві ляща.

Якось пані Жабка зібралася на ярмарок, а щоб Квак, Крик, Брек не накоїли шкоди, взяла їх з собою. На радощах Квак перечепив своєю довгою кри­вою лапою Крика, той заораїв носом, та встиг брик­нути Квака по спині. Квак не подарував і зчинився шарварок. Брек на все те не зважав і знай наванта­жував кишені штанців своїм добром: шматком воло­сіні, якимось заіржавілим гачком, великою грудкою цукру.

Коли пані Жабка нагодилася до діток, ті ста­ранно займалися своїми справами: Квак дубасив Крика, сидячи на ньому верхи, Брек нишпорив скрізь, вишукуючи, що ще можна покласти в кишені. Пані Жабка схопила в одну лапу комір Квака, в другу – комір Крика і так ляснула їх лобами, що двоє роз­бишак якусь мить навіть перестали хапати один од­ного за петельки. Пані Жабка суворо глянула на сво­їх принишклих дітей і наказала:

– Квак! Крик! Брек!

Жабенята миттю вишикувались за матір’ю і чіт­ким строєм рушили на ярмарок.

Незабаром вони вийшли на зелений пагорбок, від якого вже було зовсім близенько до ярмарку.

– Добрий день, пані Жабко, добридень, дітки!– почули вони чиєсь лагідне жеботіння.

– Привіт, привіт тобі, Веселий Струмок!– друж­но вигукнуло сімейство.

– Куди це ви так поспішаєте?

– На ярмарок, – зупинився біля нього Брек, хоч мати з Кваком і Криком чимчикували далі.

– О! – вигукнув Веселий Струмок. – Я ніколи не був на ярмарку, мабуть, там дуже цікаво?

– Не знаю, –скривився Брек, – я вперше чала­паю туди. І скажу відверто, – мені вже набридла до­рога.

– Послухай, Брек, – попрохав Веселий Струмок, – може, ти зустрінеш там мого приятеля Літ­нього Дощика, скажи йому… – і Веселий Струмок щось прошепотів на вухо Бреку.

– Буде зроблено! – відповів Брек, підморгнув Веселому Струмкові і помчав навздогін за своїми.

Ярмарок аж кипів. Гамір, буяння барв осліпили і поглинули жабенят. Вони навіть забули пустувати.

– Постійте тут, – наказала пані Жабка, – я схо­джу до Мухоловки і принесу вам солоненьких мух.

– Ура! – підстрибнули жабенята. А потім за­ходилися розглядати, що воно за диво, отой яр­марок.

Я вас полишаю, – поважно мовив братам най­менший – Брек, – маю справу до одного знайомого.

– Подумаєш, – відкопилив губу Квак. – Од гор­шка два вершка, а туди ж. Діло! Я теж не буду тут стовбичити.

– Я з тобою, – заявив рішуче Крик. Вони зник­ли в натовпі.

Брек тим часом допитувався, чи не зустрічав хто, бува, Літнього Дощика. Ніхто вже давно його не ба­чив, і Брек майже втратив надію допитатись.

Нарешті Брек зупинився біля маленької довго­хвостої Мавпочки, котра торгувала бананами.

– Чи не бачили ви десь тут Дощика, – з остра­хом звернувся до неї Брек.

– Ні, я нетутешня! – відповіла Мавпа, пильно стежачи за Бреком. Вона приїхала здаля і не знала ще тутешніх звичаїв.

– Запитай краще в неї, – кивнула вона на стару Синицю в окулярах, що торгувала черешнями. Бі­ля неї юрмилася черга. Синиця насипала черешні в кульок, але щоразу нахилялась під прилавок.

Чого це вона поклони б’є? – замислився Брек. Він тихенько став у Синиці за спиною і побачив, що та до спілих черешень досипає гнилих і висхлих.

Чесному Бреку це не сподобалось. Він тихцем підліз до Синиці і наступив довгою лапою на край ящика. Ящик перекинувся, і зіпсовані черешні, на­повнюючи повітря гнилизною, покотилися до ніг по­купцям. Горобці зняли страшенний ґвалт, хтось тягнув Синицю до Ховраха, який наглядав за поряд­ком, а задоволений Брек помандрував далі.

– Кому морквочку? Солоденьку, молоденьку? – вигукував довговусий Заєць.

– Капуста, щойно з грядки! – мекав на весь ба­зар Баран.

– Новинки техніки! Останнє слово науки! – няв­кав Кіт. – Мишоловки без приманки! Дешево і на­дійно!

Такі шибеники, як Квак та Крик, хутко призви­чаїлися до ярмарку і потихеньку вже тягали зерня­та в Горобця, смакували свіжі мухи біля великого чорного Павука. Потім, як завжди, затіяли сварку з бійкою. Поки не схопив їх за шкірку Заєць, якому сьогодні кепсько торгувалось.

– Віддайте їх Буслові, – промекав Баран.

– Він їм покаже, де раки зимують, – міркував Кіт.

Жабенята ніскільки не злякались, бо добре зна­ли, де зимують раки. У воді вони часто бачили хатку Рака-саімітника.

І тої ж миті вони угледіли перед собою довгі чор­ні лапи.

– До мене гості? – прошипів Бусол.

– Дивись! – штовхнув Крика Квак.

Квак уже хотів оддати йому стусана, але зняв очі догори і закляк. На тоненькому дротику в Бусловому ларку висіло безліч висушених жабенят. Та було пізно. Бусол схопив жабенят і кинув їх у темну ко­мірку.

– А тут не так і погано, – огледівся Крик.

А Брек тим часом уперто шукав Літнього Дощу. Раптом угледів він тендітні і сяючі сонячні Промін­чики в широких солом’яних капелюшках, які прода­вали барвисті квіти.

– Чи не бачили ви часом Літнього Дощу?

– Де ж йому бути! У своєму садку. Бачиш, які гарні квіти ми вирощуємо разом з ним?

Промені показали йому дорогу, і Брек попросту­вав далі.

Як тільки він одійшов, до Промінчиків звернувся довгоносий Бусол. Він говорив лагідним, тихим го­лосом.

– Шановні приятелі, чи не змогли б ви допомог­ти в одній справі? У мене є комірка, а в ній дуже сиро, треба її висушити.

– Авжеж, авжеж, – закивали світлими чуприн­ками Промені.

Бусол завів їх у комірчину і закрив за ними две­рі.

– Не висушуйте нас, – раптом почули Промені чиїсь голоси в комірчині. Тоді вони освітили всі за­кутки і в одному побачили двох маленьких жабенят.

– Ах, ось чому попросив нас прийти сюди Бу­сол!– розсердились Промені. їм стало жаль жабе­нят. Шарпнули двері, але дарма.

– Нам пече! – волали Квак і Крик.

– Потерпіть. Ми вас визволимо, – втішали їх Промені.

Брек таки знайшов Літній Дощ і переповів йому прохання Струмка – прийти на Луг і додати Струм­кові сили. Літній Дощ пообіцяв сьогодні ж надвечір допомогти Веселому Струмкові і показав Бреку свій чудовий сад. Дивлячись на квіти, Брек захотів пода­рувати їх своїй мамі, а згадавши про маму, заспішив на ярмарок.

Дострибавши до торгу, Брек опинився біля при­лавка з квітами. Він побачив, що Промені не торгу­ють, а щось балакають, зібравшись тісною громад­кою.

– Що трапилося? – квакнув Брек.

– Велике нещастя! Бусол обдурив двох Проме­нів, попросив їх осушити комірчину, а сам підклав туди маленьких жабенят.

Страшна здогадка майнула в голові Брека.

– І вони висушили їх?

– Ні, ні! Промені пропекли стінку.

– А жабенята?

– Вони залишились там. їм зовсім погано!

– То ж Квак і Крик! – вигукнув Брек. – Пока­жіть, де вони!

А пані Жабка стрибала ярмарком і кликала:

– Крик-Квак-Брек! Квак-Брек-Крик!

– Що це поробилося жабам і жабенятам сьо­годні? – загули горобці. – То цуплять зернята, то га­ласують на весь світ.

– Ота велика Жаба – чаклунка, – сказав Баран Зайцеві. Заєць, не довго думаючи, зібрав моркву й чкурнув додому.

За хвилину вже весь базар гомонів, що пані Жаб­ка – чаклунка, і за те, що Заєць віддав її дітей Бу­слові, вона розтопила його, і він зник у повітрі, як тільки пані Жабка глянула на нього.

Тим часом Промінчики нишком обплели ноги Бусла міцною волосінню, яка була в кишені Брека. А Брек зашморгнув кінець навколо старого Дуба. Бусол тихенько куняв, аж раптом почув скрип две­рей комірчини.

– Рятуйте! Грабують! – зарепетував він і смик­нувся до свого добра. Та де там! Волосінь міцно припнула його до дерева.

Йому тільки й лишалося, що лементувати та ди­витись, як Брек з матір’ю витягали жабенят з комір­чини, як вони цілувалися і раділи, як присягались пані Жабці:

– Ніколи, ніколи не будемо битися й бешкету­вати!

А пані Жабка дякувала Променям за допомогу.

По дорозі додому пані Жабка дозволила своїм діткам скупатися у Веселому Струмкові. Тільки Брек почав розповідати Струмкові про свої пригоди, як прийшов лагідний, теплий Літній Дощ.


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)