Коли прийшла пора птахам летіти у вирій, і вже давно зів'яла трава, і облетіли дерева, Їжачок сказав Ведмедикові:
– Незабаром зима. Підемо зловимо наостанок для тебе рибки. Адже ти любиш рибку!
І вони взяли вудки і пішли до річки.
На річці було так тихо, так тихо, що всі дерева схилилися до неї сумними головами, а посередині повільно пливли хмари. Хмари були сірі, волохаті, і Ведмедикові стало страшно.
«А що, як ми зловимо хмарку? – подумав він. – Що ми тоді з нею будемо робити?»
– Їжачок! – сказав Ведмедик. – Що ми будемо робити, якщо зловимо хмарку?
– Не зловимо, – сказав Їжачок. – Хмари на сухий горох не ловляться! От якщо ловити на кульбабки...
– А на кульбабку можна зловити хмарку?
– Звичайно! – сказав Їжачок. – На кульбабку тільки хмарки й ловляться!
Сутеніло.
Вони сиділи на вузенькому березовому місточку й дивилися у воду. Ведмедик дивився на поплавець Їжачка, а Їжачок – на поплавець Ведмедика. Було тихо-тихо, і поплавці нерухомо відбивалися у воді.
– Чому вона не клює? – спитав Ведмедик.
– Вона слухає наші розмови, – сказав Їжачок. – Риби восени дуже цікаві!
– Тоді давай мовчати.
І вони цілу годину сиділи мовчки.
Раптом поплавець Ведмедика засмикався і глибоко пірнув.
– Клює! – крикнув Їжачок.
– Ой! – вигукнув Ведмедик. – Тягне!
– Тримай, тримай! – сказав Їжачок.
– Щось дуже важке, – прошепотів Ведмедик. – Минулого року тут потонула стара хмара. Може, це – вона?..
– Тримай, тримай! – повторив Їжачок.
Але тут вудка Ведмедика зігнулася дугою, потім зі свистом випросталася – і високо в небо злетів величезний місяць.
– Місяць! – в один голос видихнули Їжачок з Ведмедиком.
А місяць похитнувся і тихо поплив над річкою.
І тут пропав поплавець Їжачка.
– Тягни! – прошепотів Ведмедик.
Їжачок змахнув вудкою – і високо в небо, вище місяця, злетіла маленька зірка.
– Так... – прошепотів Їжачок, дістаючи дві нові горошини. – Тепер тільки б вистачило наживки!..
І вони, забувши про рибу, цілу ніч ловили зірки і закидали ними все небо.
А перед світанком, коли горох скінчився, Ведмедик звісився з містка і витягнув з води два помаранчевих кленових листочки.
– Краще немає, ніж ловити на кленовий листочок! – сказав він.
І почав, бува, вже засинати, як раптом хтось міцно схопився за гачок.
– Допоможи!.. – прошепотів Їжачку Ведмедик.
І вони, втомлені, сонні, вдвох ледве-ледве витягли з води сонечко.
Воно обтрусилося, пройшлося по вузенькому місточку і покотилося в поле.
Скрізь було тихо, гарно, і останні листочки, наче маленькі кораблики, повільно пливли по річці...
Комментариев: 2 RSS
1ВОЛОДИМИР25-11-2022 00:27
Супер казка
2Сергій23-12-2022 01:32
Чудова, дружня та живописна казочка! Дякую!