Раз на сто років, коли осінній туман стає густим, мов пряжене молоко, а старі верби шепочуть забуті молитви, на лісовому вигоні з’являється "Ярмарок тіней". Тут не пахне смаженими ковбасами, і музики не грають веселих польок. Тут панує тиша, а замість грошей дзвенить людська доля.
На цьому ярмарку продають таланти.
Ходять поміж рядами дивні люди. Ось скрипаль тремтячими руками віддає свій тонкий слух в обмін на мішок золота. Тепер він буде багатим, але пташиний спів для нього стане просто шумом. Ось художник міняє свої гострі очі на корону слави – весь світ знатиме його ім’я, але він ніколи більше не побачить веселки.
Прийшов сюди й Северин. Був він чоловіком поважним, у дорогому оксамитовому жупані, з обличчям суворим і холодним, наче гранітна скеля. Мав він усе: маєтки, владу, повагу. Але в грудях його зяяла чорна діра.
Багато років тому, будучи нерозумним юнаком, він прийшов сюди і продав свій дитячий дар – "вміння радіти дрібницям". Він обміняв його на "дорослість" і "серйозність", бо хотів, щоб його шанували.
З того часу життя стало для нього чорно-білим. Його не тішив ні перший сніг, ні запах теплого хліба, ні сміх дитини. Він став важливим, але мертвим усередині.
Знайшов Северин у найдальшому кутку стару крамарку. На її прилавку лежали не діаманти, а прості різнокольорові скельця, пір’їнки та сухе листя.
– Поверни мені мій дар, – прохрипів він, падаючи на коліна. – Забери все моє золото, всі мої землі, тільки дай мені знову відчути смак життя!
Стара подивилася на нього вицвілими очима.
– Золото тут не ходить, чоловіче. Щоб викупити дитячу радість, треба віддати те, що ти отримав натомість. Ти готовий стати "несерйозним"? Готовий, що з тебе сміятимуться, а твою поважність вітер розвіє?
– Готовий! – вигукнув Северин. Він зірвав із себе важкий жупан, кинув під ноги персні й гаманець.
Стара простягнула йому маленьку, просту кульбабку. Северин узяв квітку в руки. Туман навколо розвіявся. Він подивився на пухнасту голівку кульбаби, на крапельку роси, що тремтіла на стеблі, і раптом... усміхнувся. Вперше за п’ятдесят років. Світ знову став кольоровим, а серце забилося жваво й гаряче.
Він пішов додому босим і бідним, але найбагатшим у світі, бо в кишені ніс сонце, а в душі – вічну весну.