Якби вам трапилося пройти опівдні поблизу села Дапсельхайм, що розташовано у зеленій долині та оточено густими лісами, то ви неодмінно зустріли б довготелесого чоловіка у сірому капелюсі, сірому сюртуку й жилеті, у сірих панчохах та черевиках із сірим ціпком у руці. У цей час гер Цабельтау здійснював післяобідню прогулянку.
Цей дивакуватий чоловік жив у будинку, схожому на старовинний замок, у центрі якого височіла кругла сторожова вежа.
У вежі гер Цабельтау проводив більшу частину життя. Кажуть, там він займався чарами: читав магічні книги, варив чаклунські зілля та провіщав по зірках долю людей. Що ж, цілком ймовірно, так і було.
Зате його рум'яна та засмагла дочка Анна, чи Анхен, як її всі звали, була цілком земною істотою. Цілими днями вона поралася на городі, вирощуючи моркву, петрушку, цибулю та інші овочі. Більш за все на світі вона любила цю справу.
Мати її померла, коли Анхен не було й року, то ж з дитинства вона звикла до господарства. Допомагали їй дві моторні й веселі служниці.
Тричі на день – до сніданку, до обіду й до вечері – гер Цабельтау спускався вниз, у їдальню. Сидячи з дочкою за столом, він часто розповідав їй про надзвичайні пригоди добрих та злих чарівників. Анхен слухала батька, затамувавши подих.
Так минали дні. Але одного разу трапилося неймовірне. Рано вранці дівчина пішла на город. Тільки-но вона нахилилася, щоб зірвати редьки до сніданку, як раптом почула:
– Анхен, зірви мене! Зірви мене!
Вона зірвала редьку і – оце диво! На ній виблискував золотий перстень з іскристим топазом.
Радіючи знахідці, Анхен вдягла перстень на палець і навіть не помітила, як редька вислизнула у неї з рук та зникла під землею.
– Фрейлен Анхен, тепер ви наречена редьки, – розсміялися служниці, і дівчина теж розсміялася веселому жарту.
За сніданком Анхен розповіла про знахідку батькові та хотіла зняти перстень з пальця, але він ніяк не знімався. Побачивши це, гер Цабельтау скрикнув:
– Доню! Що ти наробила! Ти обручилася з одним із найхитромудріших та найпідступніших гномів! Мені буде дуже важно врятувати тебе.
Не встиг він промовити цих слів, як у дворі пролунав звук ріжка і якийсь маленький вершник прогарцював перед вікнами дому.
– Фрейлен Анхен! – прокричав він на ходу. – Я посланець барона Акеродастеса, вашого нареченого. Він прибуде негайно.
І справді, двір одразу ж почав заповнюватися людьми, пішими й вершниками. Несподівано перед будинком зупинилася карета з найчистішого кришталю, запряжена вісімкою коней.
Тут же підбігли пажі й слуги, прочинили дверцята карети і звідти вискочив чоловічок завбільшки з п'ятирічну дитину із величезною головою. Анхен аж скрикнула: такої потвори вона зроду не бачила.
Чоловічок подріботів до гера Цабельтау, кинувся йому на шию та задриґав у повітрі ніжками:
– Гер Цабельтау! Мій майбутній тестю! – вигукнув він верескливим голосом. – Нарешті я можу вас обійняти!
У цей час посеред городу якимось дивом стало рости розкішне шатро, прикрашене барвистими вінками та пір'ям. Воно зайняло майже весь двір, і його мотузки простяглися через село до найближчих лісів, де були прикріплені до стовбурів дерев.
Руйнування улюбленого городу так засмутило Анхен, що вона ладна була заплакати.
Тим часом потворний карлик, узявши гера Цабельтау під руку, почав розповідати про себе:
– Я барон Океродастес. Усі мої предки були духами вогню. Для мене велика честь породнитися з таким відомим чарівником, як ви, гер Цабельтау.
Почувши ці слова, гер Цабельтау зрадів.
– Доню! Я помилився. Барон не з роду гномів, а спадкоємець духів вогню. Породнитися з таким родом – велика честь.
Але Анхен і чути про це не хотіла.
Барон разом зі своїм численним почтом зник за заслоною шатра так само раптово, як і з'явився.
Настала ніч. Бідолашна Анхен не могла заснути від горя. Думка про те, що вона стане дружиною карлика, не давала їй спокою.
– Люба Анхен! – почула вона раптом голос карлика. – Не сумуйте! Я відкрию вам таємницю, я не дух вогню, а король овочів Даукус Редька Перший. Ставши моєю дружиною, ви станете володаркою всіх городів на землі. Ходімо зі мною, я покажу вам ваш майбутній палац та всі свої володіння.
Почувши це, здивована дівчина тихенько, щоб нікого не розбудити, спустилася вниз скрипучими сходами та вийшла надвір. Тут вона побачила карлика.
Даукус Редька взяв Анхен за руку та повів до свого шовкового палацу. Заслона шатра зметнулася, як завіси в театрі, і перед очима враженої дівчини відкрилася небачена картина.
Довгими рядами стояла королівська гвардія червоної моркви. Біля кришталевого трону юрмилися придворні: салатні принци, бобові принцеси, огіркові графи та капустяні князі, генерали цибулі й укропу, фрейліни петрушки та спараґи.
Оркестр зіграв гімн, і Даукус Редька повів наречену між пістрявих рядів придворних до трону.
– Матінко Божа! – шепотіла зачарована Анхен. – Я згодна, згодна стати вашою дружиною! Бути королевою овочів – яке це щастя!
Наступного дня за сніданком вона сповістила батька про своє рішення, і гер Цабельтау привітав її. Вони спокійно доїдали сніданок, а на блакитній тарілці залишалася лише одна єдина картоплина, коли увійшов король Даукус.
Побачивши короля, картоплина раптом несподівано скочила з тарілки прямісінько на підлогу й почала рости. За мить вона стала такого ж розміру, як і Даукус, і на її боці помітно позначилася тонка шпага.
Король відступив на крок та позеленів від люті.
– Як! – вигукнув він не своїм голосом. – Герцоге Картопля! Ви насмілилися потрапити мені на очі після того, як я вас вигнав?
– Ти не король, а самозванець. Справжній король овочів це я, Картопля! – і вихопивши шпагу, він кинувся на Даукуса Редьку.
– Доню! – пробурмотів розгублений гер Цабельтау. – Нас обдурили. Твій наречений не дух вогню. Він злий гном та самозванець!
– Я знаю, батьку, що він король овочів, і готова стати його дружиною!
– Моє зачароване дитя! – простогнав гер Цабельтау. – Тебе обдурили! Ти піддалася сліпим чарам підступного гнома. Ходімо, я покажу тобі справжнє обличчя його володінь.
Він повів Анхен до шатра і ножиком проробив у ньому дірку. Анхен зазирнула у неї та відсахнулася.
Замість розкішних барвистих рядів овочів вона побачила болото, затягнуте сіро-зеленою тванню, у якій копошилися найогидніші потвори.
Не тямлячись від жаху, Анхен кинулася бігти. Гер Цабельтау наздогнав її.
– Дитино! Схаменися! Ще не все пропало! Я врятую тебе від цього мерзенного ошуканця!
Він привів її у дім та сказав:
– Сиди тут, поки я сам не погукаю тебе. А поки я дещо приготую.
Дівчина чула, як він спустився до кухні і довго гримів там каструлями й сковорідками та розпалював вогнище.
До обіду всі приготування було зроблено. Батько з дочкою чекали повернення Даукуса в їдальні. Незабаром гном повернувся. Вигляд у нього був не блискучий: одяг забруднений та весь подраний. Видно, перемога над герцогом Картоплею дісталася йому нелегко.
– Ваша величність, – промовив гер Цабельтау. – Перш ніж одружитися з моєю дочкою, вам слід побачити, яка вона гарна господиня. Ходімо, я покажу вам її володіння. – І він повів Даукуса до кухні.
Спочатку він підвів короля до плити, де в каструлях варилися капуста, морква, квасоля та інші овочі.
– Біжи, королю! Рятуйся! Бо тебе зварять так само як і нас! – лунали голоси.
Король, здавалося, на мить здригнувся, але залишився стояти. Адже редьку не варять...
Тоді гер Цабельтау підвів його до сковорідок, що стояли на жаровнях.
– Стережися, королю! – закричали йому зі сковорідок подрібнені цибуля, кабачки, червоний перець та помідори. – Тебе засмажать, як і нас!
Лоб у Даукуса спітнів, але і тут він витримав. Адже редьку не смажать...
Нарешті гер Цабельтау підвів його до столу, де дві служниці готували овочі до салату.
– Рятуйся, королю! – закричали овочі. – Тебе хочуть нарізати в салат!
І тут Даукус не витримав... Він затремтів від страху, по пояс вгруз у земляну підлогу і одразу ж зник.
– Таксен-Ваксен-Кніксен! – промовив гер Цабельтау грізне магічне закляття і додав: – Тепер він ніколи більше не насмілиться тут з'явитися!
На честь позбавлення від злого гнома в домі влаштували святковий обід, на який запросили всіх сусідів із села. Ніжки стола підгиналися від численних страв. Щиро кажучи, всі страви були овочеві, адже Анхен найбільше в світі любила овочі.
А після обіду гер Цабельтау, як завжди, вдягнув капелюх, узяв до рук ціпка та вирушив на прогулянку. Якщо ви пройдете поблизу села Дапсельхайм о цій порі, ви неодмінно зустрінете цього незвичайного довготелесого чоловіка.
*За мотивами казки Е.Т.А.Гофмана "Королівська наречена"