Любить моя Оленка казки слухати! Є в неї одна, найулюбленіша, про маленьку комашечку з тонкими крильцями.
Ватра наша горить, казочка лунає, Оленка чи то дрімає, чи то казку насправді бачить...
У маленької комашечки добре день починається. У квіточці скупалася, під сонечком обсушилася. Крильця прозорі розправила, час летіти!
Перелетіла комашечка через корову і сама себе похвалила: «От як я літаю!»
Тільки-но хотіла заспівати пісеньку, раптом хтось поруч сердитим голосом каже:
– Хто це тут розлітався! Тут усе моє!
– Як твоє? – здивувалася комашечка. - Ось це все твоє?
– Моє! – каже гусениця. – Що моє, то й з'їм. А що з'їм, те й моє.
– А сонечко, от наприклад, чиє? – сміється комашечка.
– А ти не будь дуже розумною! Мудріші за тебе знайдуться!
Тут, почувши такі розмови, вилупилося з яйця пташеня і дуже-дуже уважно стало розглядати гусеницю.
Гусениця злякалася – кинулася тікати, поки не пізно, в один бік, а комашечка полетіла в інший – до старого покинутого глечика.
Вітерцем її в глечик втягнуло, а там павук і жаба ховалися від сонця. У прохолоді сидять, а все одно злющі! Підбираються до комашечки, підкрадаються... Добре, що вона спритніша за них, у глечику дірка була, от вона в дірку й вилетіла!
Побачили комашечку мурахи:
– Підемо, комашечко, до нас у мурашник жити. У нас життя дружнє!
– Та я ж соломинки тягати не вмію, – каже комашечка.
– А цього ми навчимо тебе швидко. Пішли!
Зітхнула комашечка, замислилася. А коли підняла очі, того мураша, який із нею говорив, серед інших вже й не знайти. Он які вони всі однакові...
«Далі летіти треба», – вирішила комашечка.
Опівдні дощик пішов – грибний, теплий, дрібний. Гриби будуть швидше рости.
Комашечка до грибка мерщій, щоб зовсім не промокнути – крильця від дощу вберегти.
Сиділа комашечка під грибком, сиділа, чекала, поки дощик припиниться, та раптом заплакала. Шкода їй себе стало. «Маленька я, – думає, – самотня, і взагалі, невідомо навіщо на світі живу».
– Чого ти плачеш! – почула вона чийсь голос. – Живи, не плач.
Це черв'як із землі виліз. Він почув, що комашечка плаче, і хотів її втішити.
– А ти що там робиш? – нахилилася до нього комашечка.
– Працюю. Мурахи мені наказують землю розпушувати.
– Ось черв'як оре... Крапля, наприклад, крапає... А для чого я? – подумала й промовила вголос комашечка.
– А ти для того, – прокумкала жаба, яка давно за нею стежила, – щоб у мене був обід.
– Для цього! – обурилася комашечка. – Не може бути!
– Може, може... – бурмоче жаба, а сама вже зовсім близько підсувається...
Добре, що Оленка злякалася за комашечку і змусила себе у своєму сні з'явитися. Брови насупила та як крикне:
– Йди геть, бридка жабо! Йди в дірявий глечик! Не заважай нашій казці!
А в казці, як у житті, день пройшов – сутеніє. Починаються дива нічні...
Виплила говорюща риба з річки, каже комашечці:
– Чого ти хочеш? Я все можу.
Не знає комашечка, чого просити.
Тоді Оленка знову їй допомогла:
– Проси, щоб у всіх життя було.
І комашечка каже:
– Прошу...
Понесла її риба у всі світи, показала різне життя, велике й мале. Летить комашечка, дивиться, дивується.
Зірки голосами нічними перегукуються, казкові істоти в казках живуть...
– А я ж теж казкова! – радіє комашечка. – Теж тут живу! З усіма!
І Оленка теж усе це бачила, сон її – разом із комашечкою – всюди носив.
Прокинулася Оленка, а перед нею – у мене на руці – і справді комашечка стоїть. І говорить дзвінким голосочком:
– Ось для чого я. Ось для чого! За всіх попросила, та ще й грибка вам принесла!