Півень і курка (хорватська казка)

Жили собі дід і баба – та й посварилися і майно своє поділили між собою. А мали вони тільки півня та курку. Баба взяла собі курку, а дідові півня залишила.

Одного разу дід захворів. І пішов до баби просити, щоб вона йому одне яєчко дала, бо він дуже голодний. А баба й каже йому:

– Ти ж маєш півня, хай він тобі знесе яйце або заріж його.

Стислося дідові серце. Повернувся він до своєї хати і каже півневі:

– Ну от, ти їси та п’єш – а що ми маємо з того? Іди краще між люди, може, десь служити наймешся.

Пішов півень світом та все журиться: де його ту службу знайти? Аж зустрічає вовка. І питає його:

– Куди ви, дядьку вовче, йдете?

– Та йду їсти шукати.

Півень і каже йому:

– То ходімо разом, веселіше буде.

Ідуть вони удвох, ідуть, вовк уже ледве ноги волочить – так утомився.

І питає його півень:

– Дядьку вовче, то ви вже пристали і йти не можете?

– Так,– відповідає вовк,– пристав.

– Тоді залазьте в мене.

Вовк шусть – і вже в півневі сидить. Пішов півень далі, аж тут лисицю здибав.

– Куди ви зібралися, тітко? – питає він її.

– Та йду їсти шукати.

– То ходімо разом, веселіше буде.

Ідуть вони світом, ідуть, лисиця аж шкутильгати стала – так підбилася від довгої дороги. І питає її півень:

– То що, не можете йти – натрудили ноги? Тоді залазьте в мене, понесу вас.

Лисиця скік – та й уже в півневі. Пішов півень далі. Аж бачить: вода тече. От він і питає її:

– Водо, куди пливеш?

– Та пливу світ за очі.

– Ходімо разом, веселіше буде.

Іде півень, іде, а вже вода поруч нього ледь дзюркотить – так зморилася. І півень її питає:

Не можеш, водо, пливти – сили тебе зраджують?

– Так,– відповідає вода,– втомилася.

– Тоді запливай у мене, понесу тебе.

Вода плюсь – та й уже в півневі хлюпає. А півень далі світом іде та й бачить: рій бджолиний летить. От він і питає його:

– Куди це путь держиш, рою?

– Та нове дупло шукаю.

– То ходімо разом, веселіше буде.

Ішли вони так, ішли, аж і бджолиний рій уже з сил вибився. То півень і каже йому:

– Залітай у мене, і тебе понесу.

Залетіли бджоли в півня. А півень далі пішов і дістався до якогось замку. Там росло високе дерево. А вже темно зробилося. От півень і вискочив на те дерево, вмостився на гілці й заснув. Так і переспав усю ніч.

А як тільки світати почало, заспівав на все горло:

– Кукуріку, пан під коритом!

Прокинувся пан у замку, зірвався з ліжка: як це про нього, про пана такого, хтось там сміє отаке співати? Прислухався пан, аж півень знову своєї:

– Кукуріку, пан під коритом!

Розсердився дуже пан, гукнув свого слугу, а той наказав наймитам того співака зловити й між коней кинути – хай затопчуть. Ринули наймити, схопили півня, кинули його між коней і стайню замкнули. А півень і каже:

Вийшов вовк, розправився з кіньми, викопав діру під стіною, і півень та вовк утекли надвір.

А вранці, ще сонце не сходило, півень уже знову співає на дереві:

– Кукуріку, пан під коритом!

Пан схопився з ліжка, гукнув свого слугу і наказав, щоб наймити негайно пішли подивилися, що там роблять коні, чого те створіння знову на волі горлає. Метнулися наймити до стайні, відчинили двері: аж там усі коні неживі лежать. Сказали про це панові, пан ще дужче розсердився й закричав:

– Зловіть його і киньте між гусаків – хай заклюють!

Побігли наймити, схопили того півня й кинули між гусаків. А півень каже:

– Тітко лисице, вийдіть та злючих гусаків приборкайте.

Вийшла лисиця, розправилася з гусаками, підкопала під стіною діру, і півень та лисиця втекли з хліва. Вранці півень знову співає:

– Кукуріку, пан під коритом!

Пан дуже розлютився й наказав, щоб наймити подивилися, що там гуси роблять. Подивилися наймити і розповіли йому все. Розкричався пан та звелів добре піч напалити і в неї того непоштивого співця кинути – хай там спечеться. Погналися наймити за півнем, упіймали його та й жбурнули в піч. А він і каже:

– Водо, вийди та піч погаси.

Вода вийшла, розлилася по черені й погасила піч. Другого ранку прийшли наймити подивитися, чи півень уже спечений, аж він собі надворі співає:

– Кукуріку, пан під коритом!

Розлютився пан, розсердився, сам побіг за тим пересмішником, а коли схопив його, то не мав куди та під сорочку засунув. А півень і каже:

– Бджоли, виходьте, пана жигайте.

Загудів, заворушився бджолиний рій та й ну пана жигати, та й ну жигати. А пан у крик, проситися почав. Півень тоді й каже до пана:

– А що даси, щоб тебе бджоли не жалили?

Пан відповідає йому:

– Стільки дукатів, скільки піднімеш.

Півень відпустив бджіл, а пан дав йому стільки дукатів, що він ледве підняв: понапихав їх під крила, навіть поковтав чимало. І поспішив із тими грішми додому. Прийшов до дідової хати та й ще здалеку закукурікав:

– Кукуріку, розстеляй, діду, плахту велику!

Дід зрадів незмірно, заметушився, гукає:

– Мій півник прийшов, подарунки приніс!

Розстелив дід плахту, півень висипав на неї дукати – не вмістилися всі. Ще одну і ще одну дід розстелив – аж три плахти дукатів насипав йому півень. Веселий дід, півня добре годує і сам має що їсти.

Почула баба, що в діда стільки грошей завелося, прийшла до нього та й просить:

– Дай мені, діду, кілька дукатів.

– Не дам,– каже дід,– ти ж мені навіть одного яєчка не дала, коли я тебе просив.

Повернулася баба додому та й каже своїй курці:

– Іди у світ, десь наймися служити, грошей мені принесеш.

Вийшла курка з двору, дійшла до гною й почала гребтися. Знайшла

щербатий гріш, гарненько сховала його та й сокоче: «Ко-ко-ко!» Ще погреблася – іржавого цвяха знайшла і його сховала й побігла додому. Прибігла до бабиної хати й гукає:

– Кудкудак, розв’язуй, бабо, клумак, розстеляй на подвір’ї не три плахти – чотири! Ко-ко-ко, розстеляй широко!

Баба рада, розстеляє плахти, ще й натягує їх, щоб ширші були. Курка над одною потрусилася – щербатий гріш витрусила, над другою – іржавий цвях випав, над третьою та четвертою плахтою трусилася, трусилася нічого не витрусила. Тоді баба питає її:

– І це все?

– Більше нема,– відповідає курка.

– Тю-тю.– їй баба на це,– то не було чого й з дому іти.

Отак півень дідові багатство приніс, а курка бабі щодня одне яєчко зносить.