Жили собі на болоті журавель і чапля. Нудно було журавлю самому жити, а не стало йому пари, щоб оженився з журавлихою, пішов до чаплі посватати її. А вона його зганьбила, як прийшов.
– В тебе одіж коротка, ноги дуже довгі, годувати мене не будеш, іди геть, довгошиїй!
І журавель пішов із соромом до свого дому. По тім сватанню розгадалася чапля.
– Скучно мені буде самій жити. Ось піду я та посватаюся з журавлем.– Та й подалася перепросити у журавля:
– Візьми мене за жінку.
А він їй відповідає:
– Іди геть, ти недорослого роду та недоброго. Було іти тоді, як я тебе сватав, а тепер: геть! Іди собі!
І пішла чапля з плачем та соромом до свого дому. А потім розгадав собі журавель:
– Шкода, що не взяв чаплю за жінку. Піду ще раз.
І приходить до неї і перепрошує її:
– Чапле, піди за мене заміж.
А чапля йому відповіла:
– Геть з моєї хати! Було мене тоді брати, як я приходила до твоєї хати!
І так вони до нинішнього дня ходять і сватають себе, але не можуть поженитися.