Найкращий стрілець (болгарська казка)

***

Найкращий стрілець (болгарська казка) Жили собі мати й син. Були вони бідні-пребідні. ЯКОСЬ надумав син сам добувати їжу, зробив лука, стріли й пішов у ліс на полювання. Незабаром він стріляв уже так влучно, що його називали найкращим мисливцем. На льоту поціляв у горобця. Почули про нього і в інших краях.

 Дізнався про юнака один мисливець, та такий, що жодної стріли даром не випустить. Вирішив він піти в те село, де жив хлопець. Зібрав усіх тутешніх мисливців та й каже, що того, хто поцілить у ціль, зробить найбагатшою людиною на світі. Потім рядком, на крок одне від одного, поклав троє яєць і, позначивши відстань, наказав стріляти. Кожний стріляв, але ніхто не попадав у три яйця зразу. Дійшла черга до хлопця. Він роздивився, ліг на землю, прицілився, вистрілив і нанизав на стрілу всі три яйця.

 – Тепер ти мій,– каже мисливець.– Підеш зі мною. Я тобі дам усе, що захочеш.

 Хлопець погодився і пішов за ним. Ішли вони, йшли, нарешті підійшли до високої гори. Вибралися на вершину. Аж там – печера. Стали вони перед нею, а мисливець і каже:

 – В цій печері живе дракон, і ніхто не може зайти в неї. Кожного року дракон вилазить із печери напитися води й осушує всю річку. Вилізе, підійде до річки, опустить у неї всі дев’ять голів і п’є, аж поки всю висушить. Потім одну по одній всовує голови в печеру. Як уб’єш його, я зроблю тебе багатим.

 – Це зовсім неважко,– відповів хлопець.

 – Гаразд, а щоб ти не втік, як побачиш дракона, я прив’яжу тебе он до того дерева.

 І мисливець прив’язав хлопця. Трохи згодом із печери з ревом вирвався дракон. Від крику хлопець аж упав, але не злякався. Заховався за стовбур і наладнав лука. Дракон опустив свої голови і заходився пити. Незабаром річка висохла. Тоді дракон зібрався впихати в печеру свої голови. Підсунув до входу першу, а хлопець і пустив стрілу, підсунув другу– і в неї поцілив. Так було з усіма дев’ятьма головами. Дракона не стало. І знову наповнилася водою річка.

 Вийшов мисливець зі схованки й каже хлопцеві:

 – Тепер іди в печеру. Побачиш там іржавий перстень, бери його й тікай. Знай, може статися так, що ти назавжди лишишся в печері, а може бути ще гірше. До тебе долинатимуть пісні, музика, ігри, але ти нічого не слухай. Як тільки візьмеш перстень, швидко біжи до виходу.

 Зайшов юнак у печеру, знайшов перстень і хотів уже йти назад. А тут як заспіває, як заграє, та так гарно. Не міг хлопець не послухати. Став, про всяк випадок натяг лука й слухає. А тим часом величезний камінь закрив вихід. Хлопець залишився в печері. Минув день, другий, йому захотілося їсти. А їжі в печері не було. То стрілець шкріб землю й потроху їв її. Земля була тверда, як камінь, і хлопець стер собі нігті. Тоді надумав шкребти перснем. Тільки доторкнувся ним до землі, як де не взявся перед ним чоловічок.

 – Чого тобі треба, господарю? – питає.

 – Хліба й води.

 – Полеж трохи, я все принесу.

 Хлопець заснув. А прокинувся – побачив біля себе хліб і воду в золотій посудині. Покликав він чоловічка, але ніхто не обізвався.

 Минуло ще кілька днів, випив стрілець воду, з’їв хліб, і знову захотілося йому їсти-пити. Знову доторкнувся він перснем до землі, і, як перше, став перед ним чоловічок.

 – Хліба, води й м’яку постіль.

 – Засни, я тобі все принесу.

 Стрілець заснув. А прокинувся – бачить: лежить він у драконовій світлиці, а в ній золота повно, навіть на підлозі насипано. Почав хлопець викликати чоловічка, коли хотів, і той приносив стрільцеві усе, що було треба. Жив хлопець і горя не знав.

 Минув місяць-другий, і захотілося йому до матері. Приторкнувся він до землі перснем і покликав чоловічка.

 – Чого тобі? – запитав той.

 – Хочу, щоб ти заніс мене разом з усім багатством до матері.

 – Засни, і я перенесу тебе.

 Стрілець заснув. А прокинувся – бачить, сидить біля нього мати, а поруч – купа золота. Обнялися вони й заплакали з радощів. Так удвох і стали жити.

 Минув час. Надумався юнак одружитися та й каже:

 – Хочу, мамо, щоб ти висватала мені царську доньку.

 – Е-е, сину,– відповідає мати,– як я смію просити в царя доньку!

 Поки тебе не було, я просила в нього хліба.

 – Нічого, мамо! Сама була, то й просила. А зараз ти багатша од царя.

 Пішла мати, але дорогою роздумала й повернулася додому. А синові

 сказала, що цар не дав доньки. Здогадався він, що мати не ходила до царя, та й каже:

 – Як не підеш – ти мені більше не мати. Живи як знаєш.

 Шкода стало матері сина. Зібралася вона в місто. Підійшла до царських

 воріт і чекає. А цареві слуги побачили її та й кажуть:

 – Бачиш, царю, та бабуся знову стоїть під ворітьми й просить милостині.

 Цар, як і раніше, послав їй милостиню.

 А старенька й каже:

 – Є в мене і їсти, й пити, хочу я з царем поговорити.

 Слуги розказали цареві, і той звелів пустити жінку. Тоді вона й розповіла, чого прийшла.

 – Добре, бабусю, добре,– сказав цар,– але ж ви дуже бідні, а моя донька не звикла до такого життя.

 – Тепер ми не бідні, милостивий царю. Може, навіть багатші за тебе. Не з бідності я прошу.

 – Гаразд, я дам тобі доньку, але твій син повинен за три дні збудувати палац, кращий од мого.

 Задумалася жінка.

 – Ну як, мамо? – спитав її син.– Невже не дав, і ти засмутилася?

 – Дав, сину, але звелів за три дні збудувати палац, кращий і більший, ніж у нього самого. Куди нам із нашим куренем... Золото золотом, а хто тобі збудує палац за три дні?

 – Не журися, мамо.

 Він устав, приторкнувся перснем до землі, і знову з’явився чоловічок:

 – Чого тобі?

 – Хочу, щоб ти збудував палац, кращий, ніж у самого царя.

 – Ти поспи, я все зроблю.

 Хлопець заснув. А прокинувся–побачив на місці старого куреня палац із скла, у триста разів кращий од царського.

 На третій день пішла стара до царя та й каже, що палац готовий.

 – Гаразд,– відповів цар, – а тепер передай своєму синові, щоб від свого палацу до мого він проклав дорогу та таку рівну, щоб можна було яйце покотити.

 Покликав хлопець чоловічка й звелів зробити усе, чого забажав цар. На третій день дорога була готова – гладенька, як скло. Покотив цар яйце, й воно зупинилося перед стрільцевим палацом. Потім цар загадав такий сад, де б росли дерева з усієї землі, щоб одне розпускалося, інше цвіло, одне достигало, а з іншого вже збирали врожай... Почула це стара, заплакала та й пішла додому.

 Зустрів її син і питає:

 – Знову налякав тебе цар, мамо? Розказуй, щось придумаємо.

 – Захотів він такий сад, якого ніде немає, і в тебе його ніколи не було.

 – Не журися, мамо. І це буде.– І знову покликав чоловічка, а сам заснув. А прокинувся – бачить, стоїть сад. І яких тільки дерев там немає: ті цвітуть і пахнуть, ті ще розвиваються, а ті, як узимку, стоять голі. Краса та й годі! Любо глянути.

 Хоч-не-хоч, оддав цар стрільцеві доньку.

 І почав він працювати в царя. Чіпляв перстень на гвіздок, а сам ішов на роботу. Ніхто не здогадувався, що перстень служить хлопцеві. Лише один чоловік знав про те, що стрілець вийшов із печери і став дуже багатий і що тепер він царевий зять. Прикинувся він торговцем, їде коло палацу й гукає:

 – Купую старе залізо! Купую старе залізо!

 А царівна почула та й думає:

 «Віддам йому перстень. Навіщо він висітиме без діла на гвіздку?»

 Відчинила вікно й кинула його на віз. А той чоловік тільки цього й чекав. Узяв перстень і поклав собі під язик. А як виїхав за місто, приторкнувся ним до землі, і став перед ним чоловічок:

 – Чого тобі, пане?

 – Хочу, щоб ти переніс цей палац туди, куди й пташка не залетить, не те, що людина.

 – Ти засни, а я перенесу.

 Торговець заснув.

 Повернувся хлопець з роботи і бачить: немає ні дороги, ні саду, ні палацу. Пішов він до царя і розповів про своє горе. І наказав йому цар розшукати доньку й повернути додому, а то не жити стрільцеві на світі.

 Пішов хлопець шукати палац та дружину. Дорогою надибав кішку і взяв її з собою. Шукав, шукав, та все марно.

 Якось прийшов він у поле, і не було йому кінця-краю. Раптом кішка помітила мишу й кинулася за нею. Забігала мишка навколо стрільця:

 – Порятуй мене, я тобі в пригоді стану!

 Взяв хлопець кішку на руки, а миша питає:

 – Що зробити для тебе?

 – Скажи мені, коли знаєш, де мій палац і дружина.

 – Не знаю, але я цариця всіх мишей, я зберу їх, і хтось та скаже.

 Покликала миша свою рідню. Зійшлися всі миші. Ціле поле вкрили.

 А цариця мишей видряпалася на дерево й голосно запитала, чи чув хто про палац. Ніхто не чув і не бачив. Але не було там однієї лісової миші. Вирішили дочекатися і її. Невдовзі та миша прийшла. Вибачилася, що запізнилася,– йти далеко. І тоді цариця запитала в неї про палац.

 – Як же не чула! – відповіла миша.– Я сама звідти.

 Хлопець розпитував, а миша розповідала, хто там живе. Вона сказала, що той чоловік держить перстень під язиком, а як їсть, кладе його перед собою, і ніхто не може його взяти.

 – Ой, – здивувалася цариця мишей, – яка ж ти нетямуща! Нічого складного тут немає: вмочи хвоста в мед, а тоді в перець. Як хазяїн засне, засунь хвоста йому в ніс, він чхне, і перстень випаде.

 Так лісова миша й зробила. І скоро принесла перстень. Хлопець зрадів, приторкнувся ним до землі, й знову перед ним став чоловічок:

 – Чого тобі?

 – Хай буде на цьому полі хліб.

 Чоловік сказав, щоб хлопець заснув, а коли той прокинувся – на полі було повно хліба. Миші їли, скільки хотіли.

 Потім стрілець наказав перенести на старе місце палац, дружину й золото. А сам пішов до моря й кинув перстень у воду.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)