До козиної до хати
коза і козенятаз лісу стежечка веде.
В хаті маму ждуть козлята,
а коза із лісу йде.
Ясне сонечко заходить,
в небі місяць блискотить.
До воріт коза підходить,
у ворота стукотить:
– Відчиніться, відімкніться!
Ваша матінка прийшла,
ваша матінка із лісу
молочка вам принесла!
Відчиняють їй козлята,
з ними вірний пес Рябко.
І заходять всі до хати
пити свіже молоко.
Якось сірий вовк підслухав,
що коза пішла у ліс,
до воріт прибіг щодуху,
під ворота сунув ніс.
«Зараз,– думає,– козляток
проковтну одним ковтком!»
І почав він промовляти
ніжним-ніжним голоском:
– Відчиняйте, козенята,
я несу вам молока!
– Чуєм, чуєм, це не мати -
в неї пісня не така!
Тут один цапок сміливий
нишком глянув через пліт,
бачить – вовк страшний, жахливий
причаївсь біля воріт.
Сірий вовк цапка не бачить,
витягає гострий ніж
і гукає нетерпляче:
– Відчиняйте-но скоріш!
А козлята: – Ми не проти! –
Не злякались хижака!
Відімкнули враз ворота
та як випустять Рябка!
Вовк, побачивши собаку,
підібгав лякливо хвіст,
підстрибнув – та з переляку
як бебехнеться під міст!
Саме йде тут з лісу мати,
молока малим несе.
А назустріч їй козлята
та й розказують про все.
Почала коза радіти:
– Ну й Рябко наш молодець!
Ну й розумні в мене діти!–
Тут і казочці кінець.