Жила-була на світі шуліка – високо в горах, на вершині старого дерева. А біля підніжжя тієї гори жила кішка з маленькими кошенятами.
Шуліка боялася летіти далеко по їжу для своїх пташенят – раптом кішка підкрадеться та з’їсть їх. А кішка теж не наважувалася йти на полювання – боялася, що шуліка спуститься з дерева і схопить її малят.
Одного дня шуліка сказала кішці:
– Давай жити, як добрі сусіди. Присягнемося перед великим богом Ра, що коли хтось із нас піде по їжу для своїх дітей, інший не зачепить їх.
Так і зробили. Присягнулися перед Ра і стали жити спокійно.
Та минув час. І одного разу шуліка побачила, як кішка тягне шматок м’яса. Захотілося їй цього шматка, й вона вихопила його прямо з-під носа у кішки та віднесла своїм пташенятам.
Кішка розсердилася й вирішила повернути своє. Вона видерлася на дерево, схопила шуліку за крило й силою забрала м’ясо назад. Шуліка вирвалася, але від болю й образи ледве втрималася на гілці.
– Ти зрадила клятву! – крикнула вона. – Ми ж присягали Ра жити в мирі!
– А хто перший зламав слово? – відповіла кішка. – Хіба не ти вкрала мою їжу?
Та шуліка вже не слухала. Серце її сповнилося люті. Вона присягнулася:
– Я помщуся! Коли настане час, ти втратиш своїх дітей, як я втратила довіру до тебе.
Минуло кілька днів. І ось, коли кішка пішла полювати, шуліка спустилася до її нори й забрала всіх кошенят.
Коли кішка повернулася й побачила порожнє лігво, вона заплакала гіркими слізьми й підняла очі до неба:
– Великий Ра, почуй моє горе! Ми дали священну клятву, але шуліка зламала її й убила моїх дітей!
Ра почув її голос. Послав він Небесну Силу, щоб покарати ту, хто зневажила свій обіт.
І сталося так: шуліка побачила сирійця, який смажив м’ясо над вугіллям. Спустилася, вихопила шматок і понесла його до гнізда. Та не помітила, що до м’яса прилипли гарячі вуглинки.
Незабаром полум’я охопило гніздо. Вогонь знищив і пташенят, і домівку шуліки.
Кішка прийшла до підніжжя дерева, глянула на згарище й тихо промовила:
– Ти довго полювала на моїх дітей, і от тепер сама втратила своїх. Але я не торкнуся їх навіть зараз. Хай спочинуть у спокої.
Так і здійснилася воля Ра. Бо той, хто зраджує своє слово, сам кличе на себе біду. А правда, навіть поранена, завжди знайде дорогу назад – як світло після бурі.