Ворон Велвимтілин (коряцька казка)


Ворон Велвимтілин (коряцька казка)Ворон Велвимтілин проковтнув сонце. Проковтнув і ліг спати. Він собі лежить, а надворі лютує хуртовина.

Набридло це Емемкутові, то він і каже своїй доньці Клюкеневит:

– Сходи-но до ворона Велвимтілина і поклич його сюди.

Донька сіла на нарти й поїхала до ворона. З юрти вийшла воронова жінка. Побачила дівчину на нартах і каже воронові:

– Вставай, там до тебе приїхали.

– Хто приїхав? – питає ворон.

– Клюкеневит, Емемкутова донька.

– Не велика пані, підожде! – відповів ворон і знову вклався спати.

Не випогоджується. Ні на мить не стихає хуртовина. Клюкеневит повернулася додому. Батько й питає її:

– Де ж ворон?

– Він сказав: невелика пані – і не схотів уставати.

Тоді Емемкут каже другій доньці Ініанавит:

– Причепурися гарненько і сходи до ворона.

Красуня Ініанавит причесалася, гарно вбралася й пішла до Велвимтілина.

Там сіла і жде.

Будить ворона його жінка й каже:

– Вороне, вставай! Годі прикидатися. Он до тебе прийшли.

Ворон питає:

– Хто?

Вона відповідає:

– Ініанавит.

Побачив Велвимтілин красуню і на радощах зареготав, а регочучи, неждано для самого себе виплюнув сонце. Надворі одразу вщухла хуртовина, прояснилося небо.

– їдьмо разом до Емемкута.

Поїхали.

В дорозі Ініанавит каже воронові:

– Ти їдь перший.

А сама взяла довгу гостру палицю і ззаду проколола нею ворона. Щоб не ковтав сонця. Щоб завжди було ясно, щоб ніколи не було хуртовини!

Ініанавит приїхала додому, тримаючи високо на палиці ворона Велвимтілина.


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)