Справжня економія (японська казка)

Це трапилося давним-давно, ще в епоху Камакура, коли світ був сповнений самурайської честі, тиші храмів і шурхоту бамбуку на вітрі.

Одного вечора чиновник переправлявся в човні через річку Намері. Ніч була глибока й тиха. Поряд із ним сидів слуга. І от, коли човен гойднувся на хвилі, слуга ненароком випустив із рук гаманець – і десять монет з плюскотом зникли у воді.

– Зупинити човен! – наказав чиновник. – Найміть людей, принесіть смолоскипи, перевірте дно. Гроші треба знайти!

На берегу стояв чоловік, що бачив усе це збоку. Він здивовано хитав головою, а тоді мовив:

– Дивно це... Через десять дрібних монет наймає людей, купує вогні, витрачає значно більше, ніж загубив. Це ж не вигідно!

Чиновник, почувши його слова, спокійно обернувся й відповів:

– Багато хто мислить саме так: "не варто марнувати більше, ніж втрачено". Вони вважають, що це – заощадливість.

Але послухай: гроші, які витрачені – не зникають. Вони живуть далі – переходять з рук у руки, повертаються в обіг, рухають світ. А ті десять мон, що пішли на дно, – втрачені назавжди. Їх більше ніхто не побачить, ніхто не використає.

Оце й є справжня економія – зберегти те, що ще можна повернути.