Якось Куйкинняку сказав дружині:
– Назбирай ягід, а я піду роздобуду лахтачого жиру, приготуємо толкушу.
Через деякий час прийшов до мешканців морського берега.
– Привіт, Куйкинняку! Чого це ти прийшов?
– Прошу лахтачого жиру.
Дали йому повний калаус жиру, поніс він додому. Дорогою знайшов дохлу лисичку. Узяв її, поклав у калаус.
– Знадобиться підбити кухлянку моїй Міті.
А Чачучанавут – вона тільки прикинулась мертвою –
потихеньку прорвала калаус, випустила з нього весь жир, а сама втекла. Жир, що змерзся на снігу, забрала. Повернувся Куйкинняку додому. Міті спитала:
– Де ж лахтачий жир?
– Надворі залишив, у калаусі.
Вийшла Міті й одразу ж повернулася:
– Нічого немає!
Куйкинняку сказав:
– Це, мабуть, Чачучанавут продерла калаус!
Так і не скуштували толкуші. Куйкинняку навіть чавив калаус, але нічого не міг з нього вичавити.
Тоді він знову подався на промисел лахтачого жиру. Прийшов до приморських мисливців:
– Дайте лахтачого жиру.
– А де ж той калаус, який ми нещодавно тобі дали?
– Ех, Чачучанавут продерла його!
Дали другий калаус, наповнений жиром.
Дізналася про це Чачучанавут і сказала своїм лисенятам:
– Ану пострижіть мені півголови, та швидше. Обріжте також брову і вію на одному оці!
Вмить обрізали. Побігла лисиця назустріч Куйкинняку:
– Дай мені шматочок жиру. Я ж твоя далека родичка. Дав шматочок. Чачучанавут миттю повернулася додому.
– Мерщій причепіть мені вуса й бороду. Піду зустрічати Куйкинняку з іншого боку.
Причепили. Побігла.
Куйкинняку побачив її, сказав:
– Привіт! Ти хто?
– Та я ж твій двоюрідний брат. Дай мені жиру. Куйкинняку дав. Лисиця швиденько прибігла додому та й каже дітям:
– Мерщій обстрижіть мене всю! Побіжу навперейми Куйкинняку.
Миттю обстригли, і вона, вся стрижена, підбігла до Куйкинняку. А він і питає:
– Привіт! Ти хто?
– Та я ж твій троюрідний брат.
– Що ти хочеш?
– Дай мені трохи жиру.
Дав. Віддав усе, що було в калаусі. Повернувся додому, а Міті й питає:
– А де ж жир?
– Що тут подієш? Спустошили калаус мої родичі.
Знову пішов до приморських мисливців Куйкинняку.
– Привіт! Ти чого прийшов?
– Дайте жиру.
– Та й багато ж ти жиру з’їдаєш!
– А все через те, що дорогою зустрічаю своїх родичів, а вони просять. Та зараз я хитріший буду – в рота наберу.
Справді, цього разу Куйкинняку набрав жиру в рота і пішов додому. Дорогою зустрів кривляку. Не втримався, засміявся, і весь жир вилився з рота. Отак без нічого й поплентав. Прийшов, а Міті питає:
– Де жир? Ех ти, нікчемний збирач жиру!
– Що тут подієш? Дорогою зустрів кривляку, засміявся і розлив жир.