Сковзався ворон із сопки, а вовк пробігав мимо.
– Вороне, я теж хочу посковзатися! – каже вовк.
– Тобі не можна, тут урвище – впадеш у ріку!
– Я вмію сковзатись! – відказав вовк і поїхав. Доїхали до урвища.
Ворон піднявся в повітря, а вовк шубовснув у річку. Не може вилізти, неборака, з крижаної води, просить ворона, щоб допоміг йому.
– Ти ж казав, що вмієш сковзатись! – відповідає ворон.
– Я дам тобі череду оленів!
– Не треба, у мене є олені!
– Я віддам тобі свою сестру!
– Гаразд! – погодився ворон і допоміг вовкові вибратися з води.
Вискочив вовк на берег, обтрусився і побіг чимдуж у тундру.
Тоді подумав щось і здалеку крикнув:
– Ти надто чорний для моєї сестри!
Піднявся ворон у небо, перелетів через сопку і впав на дорозі вовка, обернувшись у м’ясо. З’їв вовк м’ясо, а ворон знову став вороном і вивернув вовчу утробу як принаду вовкам.
Притягнув ворон вовка додому.
– Давай святкувати! – сказала жінка воронові.
– Підождемо синів із тундри.
А вовки ждали-ждали брата, та й пішли шукати. По дорозі вони з’їли кинуту вороном принаду й поздихали.
Так і не діждалися вовків-братів дома.
Довелося сестрі самій іти на полювання.
На полюванні вона звихнула ногу – насилу додому допленталась.
– Не можу більше полювати, ідіть ви, мамо! – сказала сестра, лягла й лежить.
Мати тієї ночі народила сина, та ще такого, що він на ранок заговорив, а ввечері пішов у тундру на полювання.
Вранці той син приніс цілого оленя. От він сидить, п’є чай і питає в матері:
– Чого це у вас так багато постелей?
– Це старі постелі,– відповідає мати.
– А чого в нас так багато луків і стріл?
– Це стріли твого батька!
– Ні, мабуть, у вас, крім сестри й мене, іще діти були. Бачу по слідах біля яранги.
Уночі він пішов слідами своїх братів і прийшов до стійбища ворона.
Заходить до яранги й питає у ворона:
– Де мої брати?
– Не знаю,– каже ворон.
– А що це розкидано навколо вашого стійбища?
Злякався старий ворон, сховався, сховалась і дружина.
Пішов вовк до іншої яранги, а там лежать його брати.
Він узяв та й оживив їх.
Поїхали додому. Ще й з собою воронову доньку забрали.
Розплакалась дівчина:
– Батько мене лаяти буде!
– Не буде, він усіх моїх братів повбивав! – сказав найменший вовк.
Повернулися брати ворони з тундри. Сіли пити чай і питають:
– Де ж наша сестра?
– Лишенько, ми ж і забули про неї! – сказала мати і побігла по доньку в сусідню ярангу та як закричить:
– Там нікого немає, її забрав молодий вовк!
Приїхали брати ворони до братів вовків. Побачили там свою сестру й питають:
– Чого ти тут?
– Мене вовки взяли.
– Нащо ви забрали нашу сестру? – спитали брати ворони у братів вовків.
– А нащо ваш батько вбивав моїх братів? – спитав найменший вовк.
– Ми нічого не знаємо, нас не було дома.
Довго сперечалися ворони з вовками і вирішили мінятися сестрами.
Так і зробили. Ворони залишили свою сестру вовкам, а сестру вовків повезли до себе. Більше ніколи не ворогували.