Жив колись у далекому селі хлопчик на ім’я Сабуро. Та був він такий наївний і простуватий, що всі довкола почали кликати його Дурненьким Сабуро.
Даси йому одне доручення – якось і виконає. А даси два – неодмінно все переплутає. То воду принесе в решеті, то мішок рису розсипле по подвір’ю, бо подумав, що "так зручно годувати курей".
Батьки тільки зітхали та головами хитали. Але, хоч як дивно, все ж вірили: "Може, виросте – порозумнішає..."
Одного разу тато каже:
– Сабуро, йди викопай батати. А як з землі дістанеш, то виклади все на грядці, хай сонце підсушить.
– Добре, – сказав Сабуро і побіг на поле.
Тільки взявся до роботи, як раптом мотика дзинь! – об щось тверде. Сабуро копнув глибше – й витяг великий глиняний горщик. Відкрив кришку – аж там золота, мов рису! Монети на монеті, ціле багатство!
Сабуро згадав:
"Тато ж казав – усе, що з землі дістану, викласти на грядку й сушити".
Отож і розклав золоті монети рядами, акуратно, щоб кожна до сонця.
Повернувся додому й каже:
– Тату, мамо! Знайшов сьогодні глечик із золотом. Весь скарб уже сушиться на грядках!
Ті тільки очима лупнули. Побігли на поле – а там... пусто! Хтось, мабуть, раніше за них побачив і золото забрав.
– Слухай, – зітхнув батько, – запам’ятай: наступного разу, як знайдеш щось, не суши. Обгорни та додому принеси.
– Добре, – сказав Сабуро.
Наступного дня йде собі хлопець дорогою, аж бачить – на узбіччі лежить мертва кішка. Сабуро – не розгубився. Загорнув її обережно в шматину й приніс додому.
– Оце жах! – вигукнув тато. – Ну й дурненький! Таке треба в річку викидати!
Запам’ятав Сабуро: знайдеш щось погане – в річку.
Наступного ранку побачив Сабуро обабіч дороги здоровенного пенька. Важезний! Та хлопець – не злякався. Пам’ятає ж, треба все непотрібне в річку тягти. Схопив пень – і волочить до води.
Тут сусід проходив:
– Сабуро! Що ти робиш? Та з того пенька ж ще дрова добрі будуть! Треба розрубати та додому занести!
– Добре, – каже Сабуро, – запам’ятав!
Іде він додому, аж бачить – на дорозі валяється гарна порцелянова чашечка. Видно, хтось загубив. Сабуро підіймає чашку – і бах! – розбив об землю! Потім зібрав уламки і приніс додому.
– Мамо, дивись, що я знайшов!
Мама глянула – а то ж саме та чашка, яку батько вчора з собою в поле брав!
Знову халепа...
Наступного ранку батьки сказали:
– Сабуро, залишайся вдома. Сьогодні ми самі підемо в поле.
І пішли, лишивши сина самого.
А Сабуро сидів на ґанку й думав:
"І чому всі кажуть, що я дурненький? Я ж усе-все роблю точно так, як мені кажуть..."