Сім левів і один бик (ефіопська казка)

Жили-були собі сім левів. Одного дня вони вирішили завести собі друга – і незабаром познайомилися з одним биком. Спочатку леви влаштували бенкет і запросили свого нового товариша. На столі з’явилася гора свіжого м’яса – усе найсмачніше, що тільки можна було знайти. Леви їли і пригощали, а бик, хоч йому м’ясо й не припадало до смаку, намагався не показувати цього і весь час дякував за гостинність.

Та настав час, коли черга влаштовувати свято випала бикові. У визначений день сім левів прийшли до нього у гості – і побачили замість м’яса велику копицю свіжої трави.

Леви здивувалися й обурилися:

– Що це таке? Ти справді хочеш пригощати нас травою? – вигукнули вони. – Ми ж не змушували тебе їсти м’ясо, а тепер ти збираєшся змусити нас їсти траву. Якщо вже ти запрошуєш у гості – то треба було подбати про справжню страву. Який же це бенкет без м’яса?

Бик затремтів і тихо вигукнув у своє виправдання:

– Та я не знаю, де взяти м’яса... Мені здається, що ця трава смачніша... Спробуйте, будь ласка.

Леви зневажливо зашипіли:

– Нечесно так обдурювати гостей! Якщо б ми не вважали тебе другом, то вже б давно роздерли будь-кого, хто так поводився б із нами. Але раз ти наш друг – проявимо милість: ми задовольнимося лише однією твоєю ногою.

Бик зрозумів, що сперечатися марно. Він затремтів, склався в поклоні й прошепотів:

– Ви дуже добрі до мене...

І леви відгризли в бідолашного бика задню ногу. Бик упав, кров тікла струмочками – і він помер. Тоді леви вирішили: якщо вже бик мертвий, треба доїсти його до останньої кісточки, і вони продовжили бенкет.

У цей час повз проходила лисиця. Їй теж захотілося поласувати – тихенько підкралася вона до місця бенкету, урвала серце бика й сховалася за деревом, щоб посмакувати в безпеці.

Коли леви дожували останні шматки й оглянулися, то здивовано запитали один одного:

– А де ж його серце? Може, він узагалі серця не мав?

Тоді з-за кущів виступила лисиця, облизуючись, і з усмішкою промовила:

– Ви помиляєтесь, поважні панове. Серце в нього було. А от розуму – не було. Інакше він би не звівся з вами в товариші.