Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Про вранішню зорю й підземний хід до царевича (арабська казка)

Казки про:
1560

Про вранішню зорю й підземний хід до царевича - арабська народна казка

Жили собі брат і сестра. Звали сестру Вранішня Зоря. Якось дівчина й каже:

– Братику, я хочу одружити тебе.

– Не хочу я одружуватися, сестрице,– відповів той.

– Ні, ти повинен одружитися! – наполягала сестра.

– Нехай буде по-твоєму,– згодився нарешті брат. Одного разу проходила повз них дівчина-зеленярка. Покликала її сестра й роздивилась, що та зеленярка неймовірно гарна. Вихопила дівчина в неї з рук кошика із зеленню, викинула його й сказала:

– Хочу засватати тебе за мого брата!

– Я бідна дівчина,– заперечила та. – Як можеш ти сватати мене за свого брата?

– Ти мені сподобалась. –відповіла сестра й повела гостю до ламі. Зняла з неї старенький одяг, вимила її й зодягла в усе нове. Потім відвела до себе додому й посадила на почесному місці. Повернувшись увечері, брат спитав:

– Хто це, сестрице?

– Це твоя наречена,– відповіла та.

– Нехай буде так,– погодився брат і запросив священика, щоб повінчав їх. І зажили усі троє в любові й злагоді.

Якось брат приніс для дружини браслет, хіль-халь та сукню. І такі самі браслет, хіль-халь та сукню подарував сестрі.

Одного разу сестра, підмітаючи подвір’я, натрапила на кільце. Потягла за те кільце, й відкрилась ляда, а в чорному отворі вела кудись униз драбина. Спустилась Вранішня Зоря вниз, а там бачить: стоїть великий розкішний палац.

Біля палацу стіл, а на столі – смажена курка й дві хлібини. З’їла Вранішня Зоря півкурки та одну хлібину й знов піднялася нагору.

А царевич, який жив у тому підземному палаці, саме повернувся додому. Захотілося йому їсти. Коли зирк – тільки півкурки та одна хлібина зосталися. «Певне, в домі батьків сьогодні не готували страви і прислали тільки півкурки та хлібину»,– подумав він. Сів та й поїв, що було.

Наступного дня Вранішня Зоря знову спустилася потаємною драбиною вниз і підійшла до палацу. З’їла половину того, що було на столі, й піднялась нагору.

Повернувся царевич, побачив тільки половину страв і подумав:

«Чи не слуга з’їдає мою вечерю?»

Пішов він до матері й спитав:

– Ти прислала мені тільки півкурки й одну хлібину?

– Ні, А послала тобі цілу курку й дві хлібини!

– А я застав тільки півкурки та одну хлібину,– відповів царевич.

– Сьогодні я сама принесу тобі вечерю,– пообіцяла цариця.– Побачу, чи поменшає вона.

Принесла цариця вечерю, поставила на старе місце й пішла собі.

Спустилася Вранішня Зоря до палацу потаємним ходом, побачила їжу, з’їла половину та й піднялася нагору.

Повернувся царевич і знову застав половину страв. Пішов він знов до матері, а та й каже:

– Я принесла тобі вечерю власноруч.

– То хто ж це приходить і з’їдає мої харчі? – здивувався царевич.– Завтра я нікуди не піду, заховаюсь і побачу, хто це ходить сюди.

Наступного дня знов спустилася Вранішня Зоря вниз потаємною драбиною, побачила їжу, з’їла половину й підвелася з-за столу, щоб помити руки. Коли це виходить із криївки царевич і хап її за руку! Задивилась дівчина на його вроду й незчулася, як повечоріло. Тієї ночі підземний царевич не пустив її додому. Мала Вранішня Зоря подарунок брата – браслет, і царевич з’єднав ним свою руку й руку дівчини.

Почало світати. Прокинулась братова дружина, оббігала скрізь – нема зовиці! Злякалася: що скаже чоловік, коли не знайде своєї сестри? Почала вона гукати:

– Вранішня Зоре! Світає! Пора вертатися додому!

– Невісточко моя, браслет замкнувся на моїй та його руці,– відізвалася Вранішня Зоря.

– Розламай його й повертайся мерщій! – порадила невістка.

Зламала дівчина браслет й піднялася нагору.

Наступного дня вона надягла на ногу хіль-халь. І повторилося все, як напередодні. Прокинулася вдосвіта невістка і не знайшла Вранішньої Зорі. Почала гукати:

– Вранішня Зоре! Світає! Пора додому!

Відізвалася Вранішня Зоря:

– Невісточко моя, хіль-халь замкнувся на моїй та його нозі.

– Розламай його та й повертайся! – порадила невістка.

Зламала Вранішня Зоря хіль-халь і піднялася нагору. Невдовзі відчула вона, що завагітніла. Минав дев’ятий місяць і наближався час пологів. Що робити невістці, аби не дізнався про все брат Вранішньої Зорі?

Коли ж народився хлопчик, купила невістка ясмину. Спустившись із хлопчиком униз потайною драбиною, поклала немовля на ліжко царевича й прикрила ясмином.

Увечері повернувся брат, глянув на сестру й питає: – Що з тобою, сестрице?

– Нічого з нею не сталося,– відповіла дружина.– Хіба ти не знаєш дівочих болячок? Голова в неї болить!

– Гаразд, сестро, це не біда. Нехай тебе Господь береже!

Тим часом повернувся додому царевич. Побачив хлопчика в себе на ліжку й здогадався про все. Віддаючи годувальниці синочка сказав:

– Це подарунок Вранішньої Зорі! Кращої від неї немає в світі!

Узяв він уламок браслета, що залишився в нього, й пішов до брата Вранішньої Зорі в крамницю. Віддаючи уламок, сказав:

– Голубка перелетіла від вас до нас, вивела у вас голуб’ят і послала до нас. Передайте матері-голубиці, щоб прийшла забрати голуб’я. А то продамо його за належну ціну.

Узяв брат уламок браслета, а прийшовши додому, сказав дружині:

– Жінко, якийсь чоловік приніс мені цей уламок браслета і сказав таке, чого я зовсім не розумію. Але я знаю, що схожого браслета немає ні в кого, крім тебе та моєї сестри.

Взяла невістка та й наділа свого браслета на руку Вранішній Зорі, а сама вдала, ніби куховарить. А тоді гукнула:

– Вранішня Зоре, піди та й покажи братові свого браслета!

Прийшла Вранішня Зоря й показала браслет.

– Хочеш, я покину варити їсти, надіну свого браслета й покажу його тобі? – спитала дружина чоловіка.

– Ні, не треба,– відповів чоловік.– Я тобі й так вірю.

А наступного дня знову прийшов до нього царевич і приніс уламок хіль-халя. Віддаючи його, він сказав братові Вранішньої Зорі ті самі слова про голубку, що й учора.

Взяв чоловік половинку хіль-халя й пішов до дружини. Як побачила вона його здалеку, хутко наділа свій хіль-халь на ногу зовиці, а сама вдала, ніби прибирає в хаті. Увійшов чоловік і питає:

– Жінко, приходив знову той самий чоловік і приніс цей шматок хіль-халя. І знову розповів про голубку та її дитинча. До чого це все?

Підвелася дружина й гукнула Вранішню Зорю:

– Піди та покажи братові свій хіль-халь.

Прийшла Вранішня Зоря й показала братові хіль-халь.

– Хочеш, я покину прибирати хату й теж покажу тобі свій хіль-халь? – спитала дружина.

– Гаразд, я тобі й так вірю,– відповів чоловік.

– Гляди тільки,– порадила дружина,– якщо й завтра прийде до тебе хто-небудь, то це не інакше, як він сватається до твоєї сестри. Скажи йому так: «Я буду вдячний не тільки тоді, коли ти візьмеш її за дружину, але й тоді, коли візьмеш за служницю до своєї кухні.

– Добре, жінко! – погодився чоловік.

Пішов він наступного дня до своєї крамниці. І знову з’явився до нього царевич, приніс клаптик від сукні й повторив те саме про голубку, закінчивши словами:

– Продамо голуб’я за належну ціну!

І відповів йому брат:

– Я буду вдячний, якщо ти візьмеш її навіть служницею до кухні.

Знову приходить чоловік до дружини, яка заздалегідь наділа на зовицю свою сукню, та й каже:

– Жінко, сьогодні я зрозумів його добре. Дав він мені цей клаптик від сукні, якої немає ні в кого, крім тебе та моєї сестри.

Гукнула дружина Вранішню Зорю:

– Прийди та покажи братові свою сукню!

Прийшла Вранішня Зоря та й показала братові сукню.

– Хочеш, я покину прати,– мовила дружина,– надягну свою сукню й покажусь тобі в ній?

– Ні, жінко, я тобі вірю,– запевнив її чоловік.

– А що сказав царевич? – поцікавилась дружина.

– Якщо не прилетить голубка, продамо голуб’ят за належну ціну.

– А ти що йому на те?

– Відповів я,– сказав чоловік,– що буду щасливий, коли він візьме її хоч би й за наймичку до кухні.

– Гаразд, чоловіче,– мовила жінка.– Завтра він ще повернеться.

Наступного дня справді прийшов царевич і почав сватати братову сестру. Брат не став заперечувати.

Згодом відгуляли весілля і зажили разом у мирі та злагоді.