Ось про що я розповім вам, слухачі мої. Жив собі зарозумілий цар. Щодня питав він у своєї дочки:
– Хто кращий за мене?
– Ніхто,– відповідала вона щоразу, аж поки змарніла, стала, як тінь.
Одного разу, як дівчина сиділа засмучена біля вікна, мимо проходила старенька бабуся. Побачивши дівчину, вона спитала:
– Що з тобою, донечко?
– Завітай до мене, і я розповім тобі про все!– попросила дівчина.
Бабуся зайшла. Тоді царівна сказала їй:
– Батько мій щодня запитує мене, хто кращий за нього. «Ніхто»,– відповідаю я.
– Завтра, як тільки він спитає тебе про те ж саме, ти скажи: «Бог – кращий за всіх,– порадила бабуся.
Наступного дня батько звернувся до доньки з тим самим запитанням.
І царівна йому відповіла:
– Бог кращий за всіх.
Почувши це, розгнівався цар. Покликав візира і звелів йому:
– Візьми її і віддай заміж у далеке місто за найбіднішого ледаря.
Взяв візир і повів дівчину далеко від дому. Коли прибули до міста, найняв він для царівни кімнату й пішов шукати ледаря, щоб віддати її заміж. Нарешті побачив жебрака в дранті. Гукнув його й запитав:
– Як тебе звати?
Той відповів:
– Бакрій Гультіпака.
– Чи хотів би ти, щоб я віддав за тебе цареву дочку?
– Ти глузуєш з мене! – жахнувся убогий.
– Ні, це щира правда.
Тут візир узяв його за руку й повів до царівни. Поселив жебрака того разом із нею та й вернувся до царя.
Запитала дівчина Гультіпаку:
– Чи умієш ти працювати?
– Так, пані,– відповів той.
– Тоді йди та наймися носильником! – звеліла царівна.
Пішов він, а ввечері приніс додому двісті піастрів. І так щовечора.
Якось зібралися люди йти на прощу. Покликали й носильника. Було їх п’ятдесят душ, і кожний дав йому по дві ліри. Взяв Бакрій гроші, віддав царівні й рушив у дорогу. Згодом прочани захотіли пити і звеліли носильникові:
– Спустися в криницю, набери води, а за це кожен з нас дасть тобі по дві ліри!
Спустився Бакрій у криницю, набрав води, коли бачить віконце біля самого дна. Заглянув туди й побачив дідуся, обабіч якого сиділи дві жінки, біла та чорна. І спитав у нього дідусь:
– Бакрію, котра з них краща?
Бакрій відповів:
– Краща та, яка тобі ближче до серця!
– Молодець! – вигукнув старий і дав Бакрію четверо гранатів.
Минув час, повернулися прочани на батьківщину, а Бакрій – до своєї дружини. Невдовзі побудували вони великий палац та лазню. І помитися в тій лазні коштувало п’ятсот піастрів.
Якось почув про це цар. Відвідав він те місто і, звичайно, лазню. Після лазні запросила Бакрієва дружина його з візиром до себе в палац. Повечерявши, гості повкладалися спати. Але вночі заболіло в царя серце, і Бакрієва дружина дала йому гранат. Цар розрізав плід, а в ньому повно золотих зернят! Вражений цар покликав візира, але й той ніколи такого не бачив. На світанку цар покликав до себе господиню й спитав її:
– Звідки в тебе ці гранати і хто ти?
– Я твоя донька,– призналась царівна.
Почувши це, цар поцілував її й заплакав. А тоді промовив:
– Правда твоя: Бог кращий за всіх!
Потім забрав до себе доньку з Бакрієм і стали жити разом.