Жив чоловік із жінкою, і мали вони клапоть поля, яке їх з року в рік годувало. Пішов якось чоловік подивитися, чи добре вродила пшениця. Прийшов – дивиться, а вона витоптана. Чоловік аж за голову взявся – така хороша, колосиста була.
Прийшов додому і каже жінці:
– Хтось нам витоптав пшеницю. Треба, мабуть, вислідити збитошника.
Настав вечір, і пішов чоловік, засів на сусідньому полі. Чекає годину, другу, третю... Опівночі прибігає коза і по тій пшениці стала скакати, витанцьовувати.
Чоловік тихенько поліз межею – хвать її за ногу. Схопив міцно і думає: "Хоч і змарнувала пшеницю, але заріжу – буде м’ясо". А коза шарпнулася раз, другий – не вирветься. Бачить, що лиха година – заговорила людським голосом:
– Пусти мене, чоловіче добрий... Я винна, що наробила збитку. За все те віддячу.
Злякався чоловік, почувши, що коза говорить. "Ні, не буду різати, – думає, – коли вона по-людськи говорить". Відпустив козу.
Дала вона йому клубочок ниток і каже:
– Завтра ранком візьмешся за край нитки, кинеш клубочок перед собою, і куди він покотиться – туди й іди. Приведе тебе до моєї хати – я віддячу.
Прийшов чоловік додому. Жінка й питає:
– Нікого не впіймав?
– Піймав козу.
– І що ж?
– Пустив.
– Нащо ж?
– Бо вона по-людськи говорила. Дала клубочок – він мене до неї приведе, вона віддячить.
Устав зранку чоловік, поснідав, узяв клубочок, кинув перед собою – йде. Тримає нитку, а клубочок котиться. Минув одне село – далі котиться. Минув друге – ще котиться. Аж на початку третього села – кузня. "Дай, – думає, – перепочину трохи".
Вийшов із кузні коваль. Чоловік попросив води. А клубочок лежить біля нього.
Коваль подивився – засміявся:
– Де ти того клубочка взяв?
– Дала коза, – каже чоловік, і розповів про все.
– Я знаю, що то за коза, – каже коваль. – Вона – відьма. Як буде платить гроші чи зерно – не бери. Попроси тільки млинок, що в неї на столі. А коли йтимеш назад – зайди до мене, скажу, що з ним робити.
Подякував чоловік, пішов. Клубочок котиться – аж зупинився перед крайньою хатою. Зайшов чоловік у хату:
– Добрий день!
– Добрий день, – озвалась баба з кутка.
Дивиться чоловік – на столі стоїть невеличкий млиночок.
– А що то у вас?
– Та дитяча забавка.
– Чим же ви мені оддячите – грішми чи збіжжям?
– У мене діти є, – каже чоловік. – Дайте мені оту забавку – млинка.
– Дам гроші – буде користь!
– У мене й так не бідуємо. А от млиночок хай буде дітям.
Баба крутиться, не хоче давати. Нарешті каже:
– Ти добрий, не вбив мене – бери млинка.
Узяв чоловік млинка й пішов. Зайшов до коваля:
– Узяв млинка.
– Тепер дивись: Ану, млинок, дай нам їсти і пити!
І з’явилися наїдки та напитки.
Чоловік подякував, пішов далі. Аж іде назустріч чоловік з палицею.
– Хочеш їсти? – питає його млиночник.
– Хочу.
– Ану, млинок, дай їсти й пити!
І з’явилося все.
Наївся той – і каже:
– Обміняй мені млинка на чарівну палку.
– А що вона вміє?
– Що накажеш – те й зробить.
Показав: мовив до палки – вона побила дерево.
Чоловік подумав: "Як не дам, то, може, мене поб’є". І обміняв.
Трохи відійшов – і каже:
– Ану, дубинко, відлупцюй того, що забрав млинка!
Палка – як вдарить! Упав той, лежить.
Забрав млинка і палку – пішов далі.
Прийшов додому – жінка рада: є що їсти й пити.
Аж тут під’їхав економ:
– Іване, що ти собі думаєш? Кілька днів на панщині не був!
– І не піду.
– Як це?
– Бо я сам собі пан.
– Їдь сюди – поговоримо.
Вийшов Іван з палкою. Економ – з гарапником. Іван:
– Ану, дубинко, дай економові гостинців!
Палка – як почала його лупити! Економ – аж проситься:
– Змилуйся, Іване!
Іван зупинив палку.
Приповз економ до пана – все розповів.
– Як то – палка сама б’є? – питає пан.
– Сама!
– То я сам поїду з козаками.
Іван бачить – їдуть. Схопив палку:
– Ану, палко-виручалко, послужи! Привітай пана й гостей!
Палка – царю в шию, козакам у спину! Всі повтікали – тільки їх і бачили.