Лелека-лікар (таджицька казка)

Жив колись один вовк. Дуже любив він красти й жерти овець. І до пори до часу це йому миналося. Та одного разу кістка застряла вовкові в горлі. Йому забило дух, тільки піна з рота котиться. Злякався сірий і подався до лікаря.

– На твою болячку нема ради,– сказав той, – Надто глибоко застрягла кістка. Доведеться тобі сконати.

Жахнувся вовк і гірко-гірко заридав.

Неподалік бродив болотом лелека – жаб ловив. Почув плач

підійшов до вовка й питає:

– Що з тобою, вовче, чого плачеш?

– Ет, не питай,– відказує той.– Настав край моєму життю. В горлі застрягла кістка, а лікар нічого не може вдіяти.

Жаль зробилося лелеці.

– А підійди-но ближче! – каже він вовкові.– Батько мій був лікар. Я теж трохи на цьому знаюся.

– О любий приятелю! – зрадів вовк.– Якщо вирятуєш мене з цієї халепи, я зроблю для тебе все, що тільки забажаєш.

Лелека устромив свого довгого дзьоба звірові в горло й витягнув кістку.

Вовкові одразу полегшало, він підвівся й подався геть.

– Почекай, а хто ж обіцянку виконає? – гукнув йому лелека.

– Тобі ще мало? – гаркнув хижак.- Ти ж застромив мені в пащу свою голову, й вона лишилася цілісінька. Адже я міг тебе зжерти. Геть мені з-перед очей та більше не потрапляй, бо з’їм.

Нічого не відказав на те лелека, тільки подумав, що тим, хто забуває про добродіяння, допомагати не варто.