Вовк і чоловік (українська народна казка)


Вовк і чоловік (українська народна казка) Раз зустрів вовк жебрака й каже: «Я тебе з'їм!» – «Мене? Бачиш, який я худий,– кістки та шкіра. Не посмакує тобі м'ясо... А я тобі пораджу, кого з'їсти».– «Кого?» – «В лісі люди рубають сяги. Добре дивися, від котрої сокири найдалі летять тріски. Того й вибери, бо у нього смачне м'ясо».

Побіг вовк у ліс, виліз на високого бука – й дивиться. Ага! Побачив молодого парубка – і давай підкрадатися до нього. «Я тебе з'їм!» – «Хочеш мене з'їсти? Но, мало почекай, доки ся помию... Я не звір, мені треба приготуватися до смерті».– «Но, готуйся, лиш скоро!»
Чоловік вирубав собі палицю, взяв сокиру й іде. «Давай, вовче, мені хвоста, хай руки повитираю».

Чоловік обвив хвіст довкола лівої руки, а правою стиснув палицю і – бух! Бух! Бух! Вовк реве: «Йой, пусти мене, пусти... Я вже не хочу тя їсти. Лиш дай мені щось перекусити, бо я дуже голодний».

Пустив чоловік вовка. Прийшли до колиби, наклали ватру, напекли риби... Вовк їсть. «Дай ще»,– просить. Чоловік дав йому ще, а далі кинув і кавалок хліба з сиром.

Рушили люди додому. На небі світив місяць. Проходили біля води й у воді видно було його відбиток. Вовк думав, що то сир. «Ци можу взяти тот сир?» – «Можеш, тільки мусиш вихлебтати всю воду». Вовк хлебче, хлебче... Уже його й прошпарило. «Ой, далі не можу».– «Хлебчи, хлебчи!»
Вовк мало не вмер, а до сиру так і не дохлебтався. Дійшли додому. Чоловік кличе вовка до хати. «Ходи погрієшся».– «Я не піду. Боюся».

Чоловік дав йому їсти, а вовк як побачив, що то люди такі щирі, то вже ніколи не гострив на них зуби.


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)