Давним-давно біля найглибшого у світі озера жив хлопець, на ім’я Коромисло. Він тільки те й робив, що працював на короля Онуса, носячи йому цілими днями воду. І хоча ввечері парубок приходив додому геть виснаженим, проте відчував себе найщасливішим, бо праця на рідній землі була найкоштовнішим скарбом. За часів цього правителя багато людей полишали власні домівки, виїжджаючи до інших королівств на пошуки кращого життя, оскільки володар вимогливо ставився до підлеглих. Із Коромисла кепкували, проте хлопець не звертав жодної уваги. Сподівався, що настане час, коли все зміниться.
Одного дня, повертаючись лісом із палацу, парубок почув дивні звуки. Підійшовши, побачив маленьку білочку. Проте не звичайну, а золоту. Сердешне звірятко зачепилося за гілочку й ніяк не могло вивільнитися. Хоча сяюче хутро безжально сліпило очі, юнак усе-таки допоміг безпомічній тваринці.
– Дякую, добрий парубче, – радісно сказала білочка. – Міг би мене дорого продати, але відпустив. Прийде час і зроблене добро повернеться до тебе.
Після дивної пригоди Коромисло повернувся додому весь у роздумах. Ні, він не жалкував про незвичайне звірятко. Просто з’явилося гостре відчуття, що настав час щось міняти.
Наступний ранок приготував ще один сюрприз. Пішли чутки, ніби правитель для іноземних гостей придумав нову розвагу. Всі мешканці королівства зібралися біля палацу, щоб дізнатися про веселощі.
– Оголошую початок змагань! – мовив, вийшовши на подвір’я, володар. – Мої гості стежитимуть за учасниками й оголосять переможця!
Люди почали перешіптуватися…
Впевнений, що жодному сміливцю не виграти, Онус додав:
– Записатися можуть усі бажаючі. Вартість участі – три монети. Переможець візьме принцесу за дружину, а з часом стане правителем моїх земель.
«І поповню державну скарбницю, й гостей повеселю», – міркував собі хитрун.
Коромисло вирішив і собі спробувати.
– Потрібно, не зупиняючись, винести відра з водою на он ту гору, – і король вказав на круту скелю, яка височіла якраз перед хоромами правителя, то ж гості без особливих зусиль спостерігатимуть змагання.
Ось і старт! Кожен учасник намагався якомога швидше дістатися вершини, проте… навіть найдужчі, не долаючи й половини шляху, знесилено падали. Правитель уже було зрадів, що зумів обдурити всіх, але тут побачив Коромисла. Водонос рухався повільно, але впевнено, підіймаючись якнайвище…
«Я не дістануся верхівки», – втомлено подумав хлопець, вирішивши опустити відра на землю.
Несподівано поруч з’явилися літаючі крила, що підняли юнака на гору. «Що це?» – перелякався Коромисло, і зібрався тікати, але з-за спини почув білчин голос: «Зроблене добро повернеться до тебе...»
Гості одностайно віддали перемогу хлопцеві, адже він один дістався вершини. А король, як не кричав, як не погрожував – удіяти нічого не зміг.
Залиште відгук!