Про почорнілого царя та трьох царевичів (арабська казка)

***

Про почорнілого царя та трьох царевичів - арабська народна казка

Жив собі цар і мав він трьох синів. Якось-то пішов цар до моря скупатися. Скупався – і вийшов з води чорний, як негр! Прийшов додому й звелів сторожі біля дверей:

– Як хто приходитиме до мене, кажіть: «Цар занедужав і не хоче нікого бачити».

– Добре,– відповіла сторожа. Тож усім, хто приходив, вони казали:

– Цар нездужає і не хоче нікого бачити! Аж ось прийшли царевичі й попросили:

– Ми хочемо провідати недужого батька!

А сторожа й відповідає:

– Спершу ми спитаємо в нього дозволу.

– Добре,– згодились сини,– підіть та спитайте.

Увійшла сторожа до царя й каже:

– Царю, твої діти хочуть провідати тебе.

– Нехай заходять! – погодився цар.

Зайшли сини до батька, вклонилися йому й здивувалися:

– Батечку, що з тобою, чому ти такий чорний, як негр? І розказав їм цар свою пригоду:

– Спустився я до моря, викупався, а вийшов з води отакий чорний – достоту негр.

Старший син тут-таки сказав:

– Батечку, я поїду в далекі краї й роздобуду для тебе ліки!

Почувши це, батько спитав:

– Сину мій, як же ти знайдеш саме ті ліки, які мені треба?

А царевич:

– Не твій це клопіт, батечку. Я неодмінно роздобуду й привезу ліки»

– Гаразд, сину мій, їдь,– погодився батько.

Тоді старший царевич пішов до матері:

– Матінко, дай мені в дорогу харчів – поїду роздобути ліки для батька.

Мати-цариця почала умовляти:

– Сину мій, не їдь нікуди, не поневіряйся! Та й на ліках ти ж не знаєшся.

Але царевич затявся:

– Не турбуйся, матінко! Хай там що, а я поїду.

Що тут діяти? Поступилась мати, благословила сина в далеку путь. Наскладала йому всяких припасів, дала багато грошей, коня доброго.

Перед самою дорогою дав старший царевич середульшому перстня і сказав:

– Братику мій, як тільки цей перстень здавить тобі пальця, промов: «Брат мій у скруті» – і негайно їдь виручати мене.

– Добре,– погодився той.

Рушив у дорогу старший брат. їде він, їде, аж доїжджає до роздоріжжя. Три шляхи перед ним і три написи на стовпах остерігають: «Хто цією дорогою піде, того вода візьме». «Хто цією дорогою піде, того вогонь візьме». «Хто цією дорогою піде, назад не вернеться».

Довго думав царевич та й вирішив податися туди, звідки назад не вернешся.

Їде він, їде, коли бачить – стоїть заїзд і над дверима написано: «Харчі, питво і ночівля».

Не вагаючись, зайшов царевич досередини й звелів кухареві:

– Дай мені повечеряти!

Приніс кухар вечерю, а коли гість попоїв, господар заїзду сказав:

– Пане, щовечора ми розважаємося грою в шахи. Але цього вечора будемо казки розказувати.

– Хто ж почне перший? – спитала господиня.

– Чужинець, що прибув сьогодні ввечері,– мовив господар.– Він, мабуть, мастак розказувати казки.

– Я не знаю казок,– заперечив царевич.

Але господарі наполягали на своєму:

– Ти їдеш з далеких країв і мусиш знати багато казок! Мусив царевич погодитися.

– Тільки з умовою,– застеріг господар.– Щоб у твоїй казці була вигадка на вигадці, але не кажи «було». Коли ж скажеш слово «було», ми роздягнемо тебе й викинемо із заїзду. А зумієш розказати казку, повну вигадок, але без слова «було», тоді ти роздягнеш нас і виштовхаєш із заїзду.

– Гаразд,– погодився царевич. Почав він казку, але хоч як стерігся, все-таки сказав «було».

Тоді господарі роздягли його й вигнали на вулицю. Побрів горопаха куди очі бачать і вийшов до моря. Дивиться, а там чоловік, відмиває заіржавілі гроші.

Проситься невдаха:

– Візьми мене до себе, я допомагатиму тобі мити гроші!

Чоловік погодився:

– Добре, щодня я даватиму тобі по два піастри за службу.

Зостався царевич відмивати гроші. І господар виплачував йому за службу по два піастри щодня.

А тим часом чує середульший брат: тисне йому перстень пальця! Передав він перстня найменшому царевичу, а сам подався в мандри, як обіцяв старшому братові. І спіткала його та сама пригода, що й старшого, от тільки служити втрапив він до продавця бобів.

Коли це і молодший брат чує: тисне перстень пальця!

– Матінко,– звернувся він до цариці,– перстень дуже тісний став! Піду й я та довідаюсь, де ж поділися мої брати і що з ними сталося.

На це мати сказала:

– Синочку мій, послухай лишень та поміркуй. Крім тебе не лишилося в мене більш нікого. Брати твої хтозна-де. То й ти хочеш покинути мене з батьком?

– Матінко, інакше не можна,– відповів царевич: – Я повинен розшукати братів і принести ліки для батька.

– Гаразд, сину мій,– погодилася цариця. Дала найменшому харчів на дорогу, грошей і коня. Попрощався царевич із батьком-матір’ю та й поїхав.

Дістався він до розпуття, прочитав написи й вибрав ту саму дорогу, що й брати. Так він добувся до заїзду. Увійшовши досередини, попросив кухаря:

– Дай мені пообідати!

Кухар задовольнив його бажання. Пообідавши, царевич вийшов у садок і бачить: стоять там коні його братів, лежить їхня одежа.

«Якщо коні тут, то саме тут і скоїлася з моїми братами лиха пригода»,– подумав він.

Настав час вечеряти. Царевич попросив кухаря:

– Дай мені повечеряти, будь ласкав!

Кухар задовольнив його бажання.

Та коли він повечеряв, підсіли до столу господарі заїзду й завели таку мову:

– Досить нам щовечора грати в шахи. Цієї ночі розказуватимемо казки!

– А хто ж уміє казку розказати?

– Чужинець, що приїхав сьогодні!

– Я не знаю казок! – заперечив царевич.

Та господарі на це не зважали й домагалися свого:

– Ти прибув з далеких країв, то як це ти можеш не знати казок? Це ми сидимо тут у заїзді й нічого не знаємо.

– Гаразд уже,– погодився царевич.

– Але така умова: ти розкажеш казку, де буде вигадка на вигадці, але жодного слова «було». Якщо ти хоч раз вимовиш слово «було», ми роздягнемо тебе й викинемо із заїзду. Якщо ж у твоїй казці буде повно вигадок, але жодного слова «було», то ти роздягнеш нас і виштовхаєш геть із заїзду.

Царевич погодився і став розказувати:

– Був я ще в утробі своєї матері, коли батько дав мені п’ять монет. Купив я за ті гроші півня, закинув на спину йому бочку з водою і почав поливати лан.

– І все це на спині півня? – перепитав господар. Царевич спокійно відповів:

– Так, усе це на спині півня.

– Ох, пропало моє добро! – пробубонів господар.

– Згодом,– розповідав далі царевич,– я дуже розжився завдяки тому півневі. Але по якомусь часі у мого півня зламався хребет. Що ж мені діяти? Почав я водити до нього лікарів, знахарів, але ніхто не тямив, як допомогти півневі. Якось сиджу я зажурений на півні, а мимо йде старий чоловік і питається: «Що з тобою, чого ти журишся? » Я відповів йому, що колись мав добрі заробітки, завдяки півневі, а тепер не маю, бо спина в нього покалічилась. І ніякі лікарі та знахарі не можуть нічого вдіяти. А старий і каже: «Ось тобі моя порада. Щось таке трапилось і з моїм птахом. Узяв я тоді горіха, поклав птахові на спину, і він умить видужав.

І ти вчини так само». Послухав я розумної ради, поклав на спину півневі горіх, і став хребет у птаха цілісінький, мов ніколи й не ламався. Але через три дні на спині в півня виросло велике горіхове дерево. А горіхів на ньому – як піску в морі! Нарвали ми тих горіхів і почали продавати. Вторгував я п’ять тисяч. Тоді ще подивився на вершечок дерева й бачу: там є ще один горіх! Але як його зірвати? Полізу – неодмінно впаду. Принесу, думаю, краще довгу жердину й зіб’ю горішка! Так і зробив. Приніс жердину, збив горіха, а він гуп! – і розколовся на дві половини. А з тих половин постелилися дві величезні родючі ниви. І подумав я: «Чим би засіяти ці ниви?» І засіяв одну кавунами, а другу – сезамом. Великі виросли кавуни. Зібрав я урожай і продав. Багато заробив. Але жалкував згодом: продав усі кавуни, а сам не з’їв жодного. Аж зирк – переді мною кавун! Узяв я ножа, надрізав шкірку, а ніж вислизнув і пірнув у м’якуш. Треба лізти всередину кавунища ножа, діставати. Хто ж тоді постереже такого великого кавуна? Відстебнув я свою голову, поставив на сторожі, а сам спустився всередину, щоб дістати ножа. А там у кавуні ціле місто й хтось питається: «Чий це ніж?» Я кажу: «Мій!» А той хтось заперечує: «Ні, не твій». Я пропоную: «Приміряймо його до моїх піхов. Якщо підійде, значить, мій, не підійде – не мій». Примірка вирішила суперечку на мою користь. Виліз я з кавуна, аж тут нове лихо – голову мою забирають. Якийсь чоловік стоїть біля кавуна й питає мене: «Чия це голова?» – «Моя»,– кажу. «Ні, не твоя»,– заперечує чоловік. «Тоді приміряй її до моєї шиї. Якщо підійде, значить, моя, а не підійде – не моя». Примірка довела, що голова моя.

Потім я зібрав з другого поля урожай сезаму й продав його. Коли дивлюсь: мурашка тягне сезамову насінину. Вхопив я насінину й тягну до себе, а мурашка – до себе тягне. Розкололась насінина надвоє, а з неї потекло тісто й сезамова олія, ціла річка! Почали підходити люди, черпати олію та тісто. Поки діялося це, я почув, що в цариці почалися перейми. Й вона народила мене. Ось і вся моя казка. А тепер геть із заїзду!

І царевич виштовхав господарів на вулицю. А тоді пішов у садок, де лежала одежа братів та стояли їхні коні.

– Мабуть,ці лихі люди примушували й братів моїх так само, як і мене, розказувати казки. Але брати, либонь, не змогли до пуття розповісти, й лиходії роздягли їх і вигнали із заїзду.

Замкнув найменший царевич заїзд і подався шукати братів. Минаючи продавця бобів, побачив середульшого брата, але той не впізнав його. Підійшов царевич до продавця бобів і попросив:

– Хай оцей молодик принесе мені до кав'ярні тарілку бобів!

Задовольнив продавець його прохання, послав до кав’ярні наймита з тарілкою бобів. Сів царевич попоїсти й попросив юнака:

– Розкажи мені, з якої ти країни і як сюди потрапив. Той розповів усе, як було, додавши:

– Не зумів я розказати казку, тож вони роздягли мене й вигнали геть.

– А ти не впізнаєш мене, твого меншого брата?

– Невже це правда, що ти мій брат?

– Звісно! – відповів найменший царевич.– А де наш старший брат?

– Він тепер миє гроші на морі в одного чоловіка,– відповів середульший.

– Ходімо, поведеш мене до нього!

Пішли вони, знайшли старшого брата й кажуть:

– Іди-но сюди, ми твої брати!

Забрав їх обох найменший царевич до себе в заїзд. Там одягнув їх в ошатний одяг і наказав:

– Залишайтеся тут, а я піду шукати ліки для батька!

– Добре,– погодились брати.

Вирушив царевич у дорогу. Здибався невдовзі із старим дідом і вітається до нього:

– Щасливого дня тобі, дідусю!

– Хай і твій день буде благословенний,– відповів старий.– Якби твоє привітання не випередило моєї мови, тебе вже не було б: зірвав би я з твоїх кісток м’ясо! Підійми-но мені повіки на очах, хай я подивлюся на тебе!

Підняв царевич повіки на його очах, а дід і каже:

– Нехай порадує тебе Господь, Гасане, так само, як і ти мене порадував. Куди ти йдеш?

Царевич признався:

– Шукаю ліки для батька.

– Кинь оцей клубочок і йди за ним. Клубочок приведе тебе до місця, де живе мій брат. Він старший і мудріший за мене.

Пішов царевич за клубком і втрапив до старезного дідугана.

– Щасливого дня тобі, дідусю! – привітався.

– Нехай і твій день буде благословенний,– відповів дідуган.– Якби твоє привітання не випередило моїх слів, тебе вже не було б: відірвав би я м’ясо від твоїх кісток! Підійми повіки на моїх очах, щоб я впізнав, хто ти такий,

Розтулив йому царевич очі, а старий промовив:

– Хай порадує тебе Бог, Гасане, як і ти мене порадував. Куди йдеш?

– Шукаю ліки для батька.

– Візьми оцей клубок і кинь його на землю. Він приведе тебе до мого брата, ще старшого й мудрішого за мене.

Пішов царевич слідом за клубком і дійшов до третього дідугана, привітавши його тими самими словами, що й перших двох. І той відповів так само, як і молодші його брати, й так само попросив розтулити йому очі.

– А зараз – мовив, нарешті, третій дідуган,– піди й купи двох баранів. Тоді підеш до палацу, де живе царівна, що перетворила твого батька на негра. Баранів поріж на шматки для левів, що коло дверей. Піднімаючись, ступай не на кожну сходинку, а лишень через одну. Водночас кидай праворуч і ліворуч бараняче м’ясо, щоб не розірвали тебе леви. Коли зійдеш нагору, побачиш царівну в ліжку: Якщо вона лежатиме з розплющеними очима – твоє щастя, а якщо з заплющеними, то горе тобі. У першому випадку на грудях її побачиш коралове намисто, під яким вона ховає склянку. Хапай ту склянку й тікай. Якщо царівна закричить: «Гасане! Гасане!», не обертайся. Обернешся – згориш. Як вона скаже: «Ось тобі запорука в небезпеці», обернись до неї.

– Хай помножить Бог добро твоє! – сказав царевич на прощання.

Купив він двох баранів і прийшов до палацу царівни-чарівннці. Піднімаючись нагору, ступав через одну сходинку, кидаючи левам бараняче м’ясо. У залі побачив царівну з розплющеними очима. Не гаючи часу, зірвав з її шиї коралове намисто, схопив склянку й кинувся тікати. А царівна почала кричати навздогін:

– Гасане! Гасане!

Та він не обернувся.

– Ось тобі запорука в небезпеці!–заволала вона. Почувши це, Гасан обернувся, а царівна запитала його: – Що привело тебе сюди?

– Що тебе привело, те й мене привело.– відповів царевич.

– Візьми мене собі за дружину! – попросила царівна.

– Гаразд,– погодився Гасан і забрав її з собою до заїзду, де були старші брати. їм сказав:

– Добув я батькові ліки, а собі – наречену.

А старші поміркували нишком:

– Тепер поїде Гасан до батька та й похвалиться, що визволив братів і привіз ліки.

Тож вирішили:

– Глечик, у який Гасан набрав води, ми по дорозі розіб’ємо. А коли його наречена захоче пити, доведеться йому піти до криниці. Там ми й покинемо його, а самі підемо до батька й скажемо: «Принесли для тебе ліки».

І вирушили вони в дорогу. Невдовзі наречена меншого царевича захотіла пити, а води нема, бо брати розбили глечика. Тоді Гасан сказав братам:

– Наберіть води з криниці.

– Ми боїмось,– відповіли брати.

Вирішив Гасав сам іти до криниці, але наречена мовила:

– Не смій! Твої брати втечуть, коли ти спустишся в криницю!

– Ні,– наполягав царевич,– я спущусь!

– Якщо так,– сказала царівна,– тоді перш ніж спуститись, візьми оцей браслет і оцей хіль-халь. У криниці побачиш двох собак, чорного та білого. Вони битимуться між собою, і переможе білий. Гляди, не скажи* «Білий переміг чорного», а скажи навпаки: «Чорний переміг білого».

– Добре,– пообіцяв царевич і спустився в криницю. А брати відразу ж покинули його і поспішили до батька, забравши з собою наречену. А царівна прикинулась божевільною, щоб ніхто із старших царевичів не взяв її за дружину.

Прийшли сини до батька-царя та й кажуть:

– Батечку, привезли ми тобі ліки, а ще привезли з собою царівну, тільки вона збожеволіла в дорозі.

Відповідає їм цар-батько:

– Дайте їй спокій, поки видужає, а тоді хтось із вас візьме її за дружину.

Випив батько ліки й зразу ж позбувся чорноти. А тоді питає обох синів:

– Де ж ваш менший брат?

– Не знаємо,– відповіли старші.

А менший царевич, як тільки спустився в криницю, побачив двох собак – білого та чорного, що гризлися між собою. Білий переміг чорного. Забув царевич про пересторогу і сказав:

– Білий переміг чорного.

Провалився він тоді під землю й опинився під десятою землею. Там знайшов кістку. Почав копати кісткою землю і розкопав місто. Зайшов він у те місто і здибав там бабусю. Просить її.

– Будь ласка, бабусю, дай мені ковток води!

А бабуся відповідає:

– Хіба ти не знаєш, що у нас немає води?

– Чому? – здивувався царевич.

– Бо величезний змій Африт розлігся біля джерела і нікого не пускає до нього. Мусимо віддавати змієві щомісяця дівчину, аби він дозволив нам протягом однієї години набирати воду. А як не дамо дівчини, то він усіх нас поїсть. Сьогодні дійшла черга до царівни, і цар-батько пообіцяв: «Хто вб’є Африта, тому віддам усе, чого він забажає».

– Ну то покажи мені, де той Африт,– мовив царевич.

Провела його бабуся до змія Африта. Став царевич до бою із змієм і переміг його. А тоді пішов до царя.

– Я убив Африта,– сказав він цареві,– а ось і язик його.

Зрадів цар і запитав Гасана:

– Чим відплатити тобі за добре діло?

– Нічого не хочу я від тебе, тільки накажи вивести мене на поверхню землі,– відповів Гасан.

– Хай буде по-твоєму,– мовив цар і покликав раба.

– За який час ти зможеш вивести цього юнака на поверхню землі? – спитав у нього цар.

– За півгодини,– відказав раб.

– Забирайся геть! – розгнівався цар, покликав іншого раба й запитав:

– За скільки часу зумій би ти вивести цього молодця на поверхню землі?

– За одну мить,– відповів той.

– Добре! – зрадів цар.– Бери його й веди!

Узяв раб Гасана на плечі й вибіг разом з ним на поверхню землі.

– Чи потрібно ще щось? – спитав він царевича.

– Ні,– відповів Гасан.– Нехай Бог помножить твоє добро!

На поверхні землі Гасан побачив жебрака й запропонував йому:

– Обміняймося одягом! Бери мої шати, а мені дай своє лахміття.

– Ти глузуєш з мене! – здивувався жебрак.

– Ні, не глузую,– запевнив царевич і, віддавши свій одяг, убрався в жебракове дрантя.

Тоді пішов царевич до золотаря і попросив його:

– Візьми мене до себе в помічники.

– Забирайся геть! – закричав ювелір.

– Будь ласка, господарю,– благав Гасан,– візьми мене! Я працюватиму на тебе задарма.

– Гаразд,– уже лагідніше мовив господар,– заходь і сідай до роботи!

Почула про те, що жебрак став помічником у золотаря, царівна, яка прикинулась божевільною. Накреслила вона чарівні знаки й дізналася, що то Гасан перебрався жебраком. І сказала, що вже видужала. А цар і питає її:

– Кого з моїх синів хотіла б ти мати за мужа – старшого чи середульшого?

– На жаль, мені ще бракує деяких коштовностей. Як тільки дістану все, що треба, то вже й дам відповідь, за кого з них вийду.

– Чого ж тобі бракує? – допитується цар.

Царівна показала браслета.

– Бракує мені до пари такого самого браслета!

Узяли придворні браслета й пішли до золотаря, в якого жив царевич Гасан.

– Чи зумієш ти зробити пару до цього браслета? – спитали золотаря.

– Ні,– відповів той,– не зумію. Цей браслет надто вже тонкої роботи.

Цієї миті підвівся жебрак-помічник і сказав:

– Господарю, дозволь мені зробити браслета!

– Горе тобі! – відказав господар.– Що ти в цьому тямиш?

– Будь ласкав, дозволь, господарю,– не відступився Гасан.– Я зумію! Якщо не впораюсь – зробиш зі мною, що захочеш!

– Та гаразд уже,– погодився господар і прийняв замовлення.

Узяв Гасан браслета й попрохав золотаря:

– Господарю, принеси мені фісташок, кавунового насіння та гороху, щоб мав я чим підживитися вночі, а сам іди спати. Вранці приходь на роботу.

Приніс господар усе те, чого просив Гасан, і пішов спати. А Гасан, лишившись на самоті, лузав фісташки, насіння кавунове, їв горох. На світанку дістав з кишені браслета, що йому дала колись царівна, й поклав на стіл. Крамниця засяяла блиском. Проходили мимо вартові і здивувалися з яскравого світла, яким палахкотіла крамниця. Розбудили господаря:

– Твоя крамниця горить!

Господар хутко прибіг і стукає у двері. А Гасан озивається:

– Що з тобою, господарю, чого ти турбуєш мене? Я ще сплю.

– Горе тобі! – вигукнув золотар.– Крамниця горить!

– Та нічого не горить!

– Відчини, нехай я переконаюся! – волав золотар. Відчинив Гасан крамницю, і побачив золотар браслета, що випромінював* сяйво. Дуже зрадів він і поспішив із коштовною річчю до царського палацу.

Царівна впізнала свого браслета й остаточно переконалася, що Гасан у місті.

Тоді вона сказала придворним:

– Візьміть цей розпарований хіль-халь і нехай мені зроблять такий самий.

Придворні віднесли хіль-халь золотареві і звеліли:

– Ти повинен зробити нам такий самий хіль-халь!

А майстер відмовляється:

– Я не зумію зробити такого!

А помічник підвівся й попросив:

– Будь ласкав, господарю, дозволь мені виконати це замовлення.

– Горе тобі! – вигукнув ювелір.– Як же ти зробиш його?

– Я зумію,– запевнив Гасан.

– Гаразд уже,– погодився золотар.

Віддав він помічникові хіль-халь, приніс йому фісташок, гороху та кавунового насіння, зачинив за ним крамницю й пішов спати.

Гасан усю ніч лузав фісташки та кавунове насіння, їв горох. Над ранок поклав обидва хіль-халі на столі, а сам ліг спати. Побачила варта, проходячи вулицею, що крамниця осяяна світлом, і помчала до господаря:

– Твоя крамниця горить!

Золотар миттю прибіг до крамниці, почав стукати в двері. А Гасан озивається:

– Господарю, я ще й не спав, бо працював цілу ніч.

– Відчини крамницю! – наполягав золотар.

Відчинив Гасан крамницю, і побачив господар на столі два однаковісінькі хіль-халі.

– Будь ласка, господарю,– просить Гасан,– дозволь мені самому віддати царівні ці хіль-халі!

– Гаразд, іди! – погодився золотар.

Пішов царевич, убраний у лахмани. Зайшов до царського палацу й побачив царівну. Кинулись вони одне одному в обійми. А сторожа мерщій до царя:

– Іди лишень, царю, та поглянь! Твоя невістка цілується із золотаревим помічником.

Прибіг цар і замахнувся мечем, щоб убити нахабу.

А царівна йому:

– Опусти руку – це твій син!

– Невже це правда? – здивувався цар.

– Авжеж! –відповіла царівна.

Уклонився царевич батькові в ноги й розповів, що вчинили з ним його брати.

Цар вигнав старшого й середущого синів, сказавши:

– Не хочу я їх більше бачити!

Одружив він царівну з найменшим сином, і стали вони, разом жити у щасті та в добрі.

Піастр – розмінна арабська монета.

Сезам – олійна трав’яниста культура. Називається ще кунжут.

Xіль-халь – браслет, який носять на нозі.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)