Була собі царівна, і в неї служила дівчина, називалася вона Білосніжка. І була вона красна-прекрасна. А царівна того не любила, що вона така файна. Мала царівна чарівне дзеркальце, що в него дивилася і питалася:
– Чи є хтось на світі кращий від мене? А дзеркальце каже:
– Є. Краща за всіх Білосніжка.
Царівна дуже влютилася і відіслала Білосніжку, щоб не була в неї. Вона думала, що Білосніжна десь пропаде. Через якийсь час питає вона дзеркальця, а дзеркальце знов каже:
– Є. Білосніжка краща за всіх.
Царівна ще більше влютилася, заплатила одному вуйкови великі гроші і сказала йому, щоби він завів Білосніжку в темний ліс. Там би її вовки з’їли. А вуйко жалував її туди завести, але повів у другу сторону, там, де карлики жили. Завів її до карликів.
Карликів не було дома, вона зайшла в хатку сама. А в хатці такий непорядок. Кириня, не заметено, розкинені ліжечка. А вона була роботяща, файно поробила там порядок, помила. Подивилася на кухні, що там є все до варі, і зварила вечерю.
Карлики приходять, а в хаті так файно, так чистенько. Подивилися на кухню – варя зварена. А вона заховалася. Карлики кажуть:
– Хто це нам так файно зробив? Покажися. Дівчинка виходить. Така файна.
– Відки ти?
– Мене вуйко завів. Я не знала, куди додому, і попала до вас. А карлики кажуть:
– Ти така гарна дівчинка. Живи в нас.
А та царівна знов подивилася в чарівне дзеркальце й питає:
– Скажи мені, дзеркальце, чи є хтось кращий на світі від мене?
Дзеркальце відповідає:
– Є. Білосніжка найкраща, що жиє в лісі у карликів.
Тоді царівна перебралася на стару бабу. Та намочила в отруї яблучко і несе Білосніжці. Щоб отруїти Білосніжку, бо не хоче, щоби хтось був кращий від неї.
Підходить баба до тої хатки і ковт-ковт-ковт у вікно. Білосніжка відтворила вікно, а баба подає їй яблучко.
– На тобі, дівчинко, дуже добре яблучко. Це я тобі принесла. У лісі ж яблучок нема.
Білосніжка закрила вікно, то яблучко вкусила, впала на землю і вмерла. Бо яблучко було отруйне.
Приходять вечером карлики, а Білосніжка нежива. Зачали вони плакати, жалують її, кивають, обертають – нежива. І зробили вони дуже делікатну трунвочку, закопали чотири слупки, позолотили їх. Вбрали Білосніжку в біленьке платтячко і поклали в ту трунвочку. І не закопували трунвочку, а почепили на тих чотирьох слупках.
А другий день їхав там царевич. Карлики такі смутні.
– Що у вас за горе є? – спитав царевич.
– У нас померла Білосніжка, дуже файна дівчинка. І ми її генде поклали.
Царевич зліз з коня і підійшов до тої трунвочки. Подивився на мертву Білосніжку і сам дуже зажалував, що вона, така файна, померла. Підняв він її головку і хтів поцілувати. А яблучко випало в неї з рота, і Білосніжка подивилася. Йой, як втішилися всі! Тоді царевич сказав:
– Я її оживив, і вона буде моя дружина.
І перепросив карликів, узяв її на коня і поїхав у своє царство.