Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Два брати (турецька казка)

Казки про:
1324

Два брати (турецька казка)Було таке чи й не було, а були собі два брати. Сталося так, що батько й мати в них померли, ото й ділять брати спадщину навпіл. Ну, та й, як відомо, один брат – старший, а другий – менший. І той, що менший,– трохи дурненький. Старший брат дав своїй батьківщині розумну раду: купив крамницю й розбагатів. А менший доти байдики бив, поки проциндрив усе до шага. Ото й іде менший брат до старшого та й просить:

– Дай мені, брате, трохи грошей.

Той дав йому п’ять курушів.

Знову йде менший брат і знову просить – мало не щодня. Остогидло старшому братові щодня давати свою копійку такому недбайлові, і, щоб десь подітися від меншого брата, старший надумав покинути своє місто: продав крамницю, взяв скількись там майна й сідає на корабель.

А саме в цей день у меншого брата в кишені ані гроша, а в роті й крихти не було. Певна річ – іде він до старшого брата, тільки ж дивиться: в крамниці вже інший господар. Питається менший брат, а йому й одказують, що його старший брат виїхав до Єгипту.

Тоді менший брат чимчикує до пристані, розпитує, котрий корабель поїде в Єгипет, та й, примовляючи: «Хіба б то я його не розшукав!», сідає в гущі людей і чекає, поки настане час від’їзду. Аж ось піднімають вітрила й корабель пливе.

Задоволений старший брат промовляє: «Нарешті я пливу в Єгипет»,– і виходить до людей. Побачив його менший брат та так і кинувся до нього:

– О, бач! Старший брат знайшовся!

«От морока!– думає старший брат.– Нікуди від нього не дінешся, доведеться разом їхати!»

От і їдуть. А прибувши в Єгипет, старший брат і вирішує: «Треба все-таки від нього якось утекти». От і каже:

– Ти, братуню, стій тут, а я піду найму коней – сядемо та й поїдемо.

Та як пішов, то й нема. Ждав-ждав менший брат, але таки здогадався: «Це

ж він од мене втік!» Ото й рушає в дорогу сам.

Довго чи недовго йшов, долинами та ярами, підгір’ями та міжгір’ями, аж прибився до однієї гори. Дивиться: сидять троє дядьків та й сперечаються.

– Що ви тут, люди добрі, робите?– питає їх менший брат, а ті й відповідають:

– Нас оце троє братів. Батько вмер, а нам лишив батьківщину: шапку, канчук та килимок. Коли хто надіне шапку – ніхто його не побачить, а коли сісти на килимок та вдарити канчуком – то полетиш куди заманеться. От ми й сперечаємося, кому що взяти.

– Принесіть-но мені лозину, я зроблю стрілу й пущу її. Хто перший принесе мені її, тому й дістанеться все.

Приносять брати лозину, парубок робить лук та стрілу, випускає її, й троє братів щодуху біжать по неї. (

Хай вони собі біжать, а парубок тим часом надягає шапку й сідає на килимок. Тільки вдарив по ньому канчуком, як килимок обзивається:

– Наказуй!

– Вези мене туди, де тепер мій старший брат!

Не встиг він і озирнутися, а вже в іншому краї.

Ходить собі, роздивляється, прислухається, коли чує, якийсь чоловік репетує:

– Чи не дізнається хто, куди ходить опівночі донька падишаха? Коли хто

дізнається, то падишах віддасть її тому за дружину, а не дізнається – одрубає голову. Парубок і каже:

– Далебі, дізнаюся!

От і ведуть його до падишаха.

Увечері падишах звелів покласти юнака в доччиній кімнаті. Вночі приходить дочка й лягає у свою постіль, але юнак не спить, стежить за нею. Минає година, друга, дівчина встає, підходить до нього і заганяє йому в ногу голку. Та хлопець мовчить.

– Еге! Та він заснув!– радіє вона, бере в руки свічку й виходить із кімнати.

Але хлопець за нею, вибігає за двері, і що ж він бачить: стоїть арап, на голові у нього великий золотий таріль, а на ньому сидить падишахівна. Тоді юнак надягає хутчій чарівну шапку, підстрибнув і теж примощується на тарелі,– мовляв, чого б це я ходив пішки! Але таріль починає трястися, а арап гніватися:

– Пані, що це з вами сьогодні робиться? Ви мені здаєтеся надміру важкою, я ж собі шию зламаю.

– Та що ти! Я сьогодні така сама, як і кожнісінького вечора.

Що робити арапові – несе. Аж це входять вони в сад. А там всі дерева із золота й коштовного каміння. Парубок виламав собі гілку й засунув у кишеню, та тільки дерева як заголосять: «Син людини глумиться з наших душ!»

– Далебі ж, пані, з нами нині щось дивне робиться!– скаржиться арап.

– Сьогодні увечері в мою кімнату поклали одного гирявого парубка. Чи то не його дух занесли ми сюди?

Йдуть вони далі й приходять ще в один сад. Тут всі дерева зі срібла та діамантів. Юнак виламує ще одну гілку й кладе собі в кишеню.

Та ось застогнали земля й небо. Дерева ж закричали: «Людський син поглумився з наших душ!»

Арап вже нічого й не каже, несе далі. Так вони дісталися до моста. Юнак стрибає додолу, відламує шматок мосту й кладе у кишеню. Коли це все довкола повниться дзвоном і лунають зойки: «Людський син глумиться з наших душ!»

Арап із дівчиною підходять до палацу, а юнак за ними. Аж бачить: дівчину зустрічають рабині, вилаштувавшись у два ряди. Вона сходить на землю, перед нею ставлять черевички, вишиті золотом та діамантами. Юнак бере один черевичок та й ховає в кишеню. Дівчина ж, взувши один, починає шукати другий – а його нема. Приносять їй ще одні черевички. Юнак знову бере один і ховає в кишеню.

Дівчина, так і не взувшись, гримає на служниць:

– Тоді не треба мені й черевичків!

І йде в палац босоніж, а юнак – за нею.

Перед падишахівною відчиняють двері в кімнату, бачить юнак, там сидить арап – одна губа на землі, друга на небі.

– О падишахівно! Скільки часу я жду тебе! Чому ти так запізнилася?

– Пробач, мій володарю, але сю ніч таке щось діється – годі й второпати. Мій батько, падишах, поклав у мою кімнату на ніч якогось гирявого парубка, і ось поки ми сюди йшли, чого тільки не сталося,– говорить вона та й розповідає йому все, а він одказує:

– Ет, це твої вигадки!

Падишахівна трохи повередувала, та врешті вгамувалася й поцілувала арапа. А той велить рабиням:

– Принесіть падишахівні шербету!

Коли ж дівчині подають келих, юнак б’є рабиню по руках, і шербет розливається. Арап та дівчина сидять вражені.

– Аллах всемилостивий, що це сю ніч діється?

– Не треба мені й шербету, і взагалі нічого не треба, аби тільки вийти звідси якось, поки нічого не сталося!– кричить дівчина.

Але арап все-таки велить принести вечерю.

Вони сідають за стіл. Дівчина й арап починають їсти, а юнак прикладається й собі.Два брати (турецька казка)

– О падишахівно! З цього боку їм я, з того – ти, а хто ж їсть із тамтого?– дивується арап.

– Присягаюсь аллахом, я теж не знаю,– відповідає дівчина.

Приносять їм узвар. А юнак хап ложку, яку поклали перед падишахівною,

та й у кишеню. Дівчина ніяк не второпає, куди ділася ложка. Отож приносять ложку вдруге і втретє, але хлопець щоразу її ховає. Тоді дівчина відмовилася від узвару, а арап їй і говорить:

– О падишахівно, сю ніч і справді щось неймовірне діється у нас. Чи не краще, коли тебе віднесуть додому?

Покликав він арапа з таріллю.

Поки дівчина умощувалася, юнак, помітивши на стіні меч, вихопив його з піхов і відрубав голову арапові. Адже то був не просто арап, а падишах-пері.

Як тільки юнак відрубав йому голову, в палаці зчинилася веремія. «Ой! Людський син згубив зо світу нашого падишаха!»

Від цього вереску й стогону юнак мало не збожеволів. Геть наляканий, втік він з палацу, сів на килимок і вдарив по ньому канчуком.

– Неси мене в кімнату падишахівни!– наказав він і опинився там раніше за падишахівну. Ліг хутко в ліжко і вдав, ніби спить.

Невдовзі прийшла й дочка падишаха.

– Ти свиня, гидка й гирява! Зіпсував мені всю ніч!– каже вона й штрикає йому п’яту голкою. Хлопець мовчить.

– Еге, та він спить!– здивувалась вона й собі лягла спати.

А вранці юнака покликали до падишаха.

– А що, сину, дізнався, де буває щоночі моя дочка?

– О падишах, поклич сюди весь народ, сам сядь поруч зі мною, а недалеко від мене хай сяде твоя дочка. І я розповім усе, що бачив.

Падишах зробив так, як побажав юнак, і той голосно, аби чув увесь народ, розповів нічні пригоди падишахівни.

– Це брехня, тату! Він бреше!– стала кричати дівчина.

Тоді хлопець дістав з кишені ті гілочки, що їх він виламав у чарівних садах, шматочок мосту, черевички та ложку й почав показувати їх усім: «Мовляв, а що ж тоді оце або це?..»

І раптом юнак помітив свого старшого брата, який теж прийшов з натовпом людей і ховався за деревом. Тоді менший брат все кинув та й до нього, а той подумав, що його за намовою брата збираються покарати, та як дремене. Той біжить, і другий біжить. Нарешті менший брат таки догнав старшого.

А падишах послав людей, щоб їх привели до нього. Коли ж падишах запитав, що сталося, старший брат розповів усе, а молодший додав:

– О падишах, не треба мені вашої дочки. Ту, яку ви хотіли видати за мене, віддайте за мого брата.

Ось так падишах і видав свою дочку за старшого брата.

Сорок днів і сорок ночей гуляли всі на весіллі. Відтоді молодший брат та старший жили у злагоді до самісінької смерті.

Тут і казці край, отже, казко, прощавай!