Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Як сини ходили по груші (японська казка)

Казки про:
1292

Як сини ходили по груші (японська казка)Жила собі колись удова з трьома вірними синами. Та от якось вона захворіла і швидко почала сохнути.

– Мамо, може, ви чогось хочете? – питали стурбовані сини.

– Медових груш, що ростуть у горах.

Люди казали, що ті груші дуже смачні, але кожен, хто по них ходив, додому не вертався – потрапляв у лапи страшного перевертня.

– Гаразд, я принесу,– відповів найстарший син – Таро.

Узяв він кошик і пішов у гори. Іде та йде, коли бачить – на великій скелі сидить зморшкувата бабуся.

– Гей, хлопче, куди йдеш?

– У гори по медові груші. Покажіть мені, де вопи ростуть.

Бабуся йому на це:

– Не йди туди, хлопче! Там живе страшний перевертень, він тебе з’їсть!

– Ні, я піду!

Бабуся довго його вмовляла, але Таро стояв на своєму.

Кінець кінцем вона сказала:

– Ну що ж, іди. Як дійдеш до роздоріжжя, побачиш три дороги, а коло них – три бамбуки. Вибирай ту, де бамбук шелестітиме: «Шелесь-шелесь... іди».

Пішов Таро. Аж ось і роздоріжжя – три дороги і три бамбуки.

«А чи варто довіряти старій?» – подумав Таро й подався дорогою, біля якої бамбук шелестів:

«Шелесь-шелесь... не йди».

Незабаром він побачив велике болото, а на його берегах – груші, що аж угиналися від плодів.

– Чудово! – зрадів Таро і поліз на дерево. Та коли глянув униз – побачив свою тінь. І в ту ж мить вода у болоті сколихнулася, з-під неї вигулькнуло чудовисько, схоже на восьминога, і проковтнуло його.

Довго вдома чекали, що Таро повернеться, але так і не дочекалися.

– Гаразд, цього разу піду я,– мовив середущий син Дзіро.

Як і старший брат, він не послухався бабусі; пішов тією дорогою, біля якої бамбук шелестів: «Шелесь-шелесь... не йди». Він теж потрапив у лапи перевертня.

Коли й середущого брата не стало, найменший, Сабуро, сказав:

– Тепер моя черга!

Пішов він у гори і побачив на скелі бабусю.

– Куди йдеш, хлопче?

– У гори по медові груші.

– Не йди туди, хлопче. Там тебе з’їсть страшний перевертень! Вертайся мерщій додому!

Тоді Сабуро розповів бабусі, що його старші брати пропали, а вдома чекає хвора мати.Як сини ходили по груші (японська казка)

– Ну коли так, то йди. Але не забувай моїх порад,– сказала бабуся і дала йому гострий меч.

Хлопець подякував, повісив меча на пасок і рушив дорогою, біля якої бамбук шелестів: «Шелесь-шелесь... іди».

Іде він та йде, коли дивиться – перед ним річка, а по ній пливе червона чашка.

Сабуро виловив її, засунув за пазуху.

Аж ось і велике болото, а на його берегах – груші із медовими плодами.

Сабуро зрадів і вже збирався лізти на дерево, та війнув вітер, і груші заспівали:

На сході – страшно,

На заході – жахно,

На півночі – твоя тінь,

На півдні – безпечно, дзілінь-дзілінь...

«Значить, треба лізти на грушу, що на південному березі болота»,– подумав Сабуро.

Як подумав, так і зробив: видряпався на дерево й нарвав груш.

Та коли злазив, перебрався на гілку сусіднього дерева. І саме тоді на воду впала його тінь. Чудовисько як побачить її та як вискочить!

Сабуро схопив меча, що подарувала бабуся, і сіконув перевертня. Той ураз сконав.

Хлопець розпоров йому живіт і випустив своїх братів, напоїв їх з чашки болотною водою – і вони поволі ожили.

Брати повернулися додому втрьох. Почастували матір смачними медовими грушами, і вона одужала.