Скляна труна (Брати Ґрімм)

Нехай ніхто не каже, що бідний кравець, мовляв, не в силах отримати багато та добитися високої пошани,– для цього тільки треба потрапити на правильну колію, ось це найголовніше, щоб пощастило людині. Такий ось хороший, добрий та спритний кравець йшов якось, мандруючи, своєю дорогою і зайшов у темний ліс, а через те, що він шляху не знав, то й заблукав. А прийшла ніч, і не залишалося йому нічого іншого, як шукати собі притулку серед такої жахливої самотності. Хоча і знайшов він собі, щиро кажучи, на м’якому моху непогане ліжко, але страх перед дикими тваринами не давав йому спокою, і довелося йому, нарешті, вирішити заночувати На дереві. Знайшов він високий дуб, видерся на саму його маківку і подякував Господу Богу за те, що захопив із собою праску, а інакше, чого доброго, здмухнув би кравця вітер, що гуляв над вершинами дерев.

Після кількох годин, проведених у темряві не без тремтіння та страху, він помітив на невеликій відстані мерехтіння вогника. Подумавши, що це, певно, людська оселя, де йому було б зручніше, ніж на гілках дерева, він обережно спустився вниз і пішов назустріч вогнику. Вогник привів його до маленької хатинки, вона була сплетена з очерету і вовчої трави. Він сміливо постукав, двері відчинилися, і при відблиску світла, що пробилося крізь щілину, він побачив старого, сивого як лунь, чоловіка, і була на ньому одежа зшита із строкатих клаптів.

– Хто ви такий і чого вам тут треба? – спитав його гаркавий старий.

– Я бідний кравець, – відповів той, – мене застала ніч у цих нетрях, і я вас прошу надати мені притулок у себе в хатинці.

– Йди своєю дорогою, – відповів старий, – з бродягами мені нічого водитися. Пошукай собі притулку десь в іншому місці.

З цими словами він зібрався було сковзнути назад до себе в дім, але кравець міцно вхопив його за край кожушка і почав так жалісно просити, що старий, який зовсім не був таким злим, яким він себе показував, нарешті пом’якшав, пустив його до себе в хатинку і дав йому поїсти, а потім вказав у кутку досить зручне ліжко для ночівлі.

Утомленого кравця не треба було колисати, він солодко проспав до ранку, і не подумав би, що час уже вставати, якщо б не злякав його страшний шум. Через тонкі стіни хатинки почулись голосний крик і рикання. Кравцем оволоділа несподівана мужність, він скочив, одягнувся і швидко вискочив на двір. Тут він помітив поблизу хатинки величезного чорного бика і красивого оленя, вони люто билися між собою. Вони нападали один на одного з такою жорстокістю, що від гуркоту їх ніг тремтіла земля, а від крику дзвеніло повітря. Довгий час неможливо було передбачити, хто з них вийде переможцем, але ось олень всадив, нарешті, своєму противнику в живіт роги, і чорний бик із страшним ревом упав на землю і після кількох ударів оленя лежав уже мертвий.

Кравець, що дивився із здивуванням на цей бій, стояв нерухомий; у цей час олень підскочив до нього, і не встиг кравець відбігти, як той із розбігу підняв його на свої величезні роги. Не встиг кравець і опам’ятатися, як олень біг уже через гори і поля, ліса та луки. Кравець міцно вхопився обома руками за роги і віддав себе на волю долі. І йому тільки здавалося, немов летить він кудись. Нарешті біля урвища олень зупинився і обережно опустив кравця на землю. Кравець був ні живий ні мертвий, і минуло немало часу, доки він знов прийшов до тями. Коли він трохи відпочив, олень, що стояв біля нього, ударив рогами в двері, що були у скелі, з такою силою, що ті миттю відчинилися. Звідти вибилися язики полум’я, піднялася потім густа пара; і зник у тій парі олень на його очах. Кравець не знав, що йому тепер робити, куди йому тепер іти, щоб вибратися з цієї пустелі до людей. Він стояв нерішуче, і раптом із скелі почувся голос, який сказав йому: «Входь сюди без страху, з тобою ніякого лиха не станеться». Правда, кравець спочатку не наважувався, але якась таємна сила підштовхувала його, і він послухався голосу і увійшов через залізні двері у велику простору залу. Її стеля, стіни та підлога були зроблені з блискучих полірованих квадратних

плит; і на кожній з них були накреслені невідомі йому знаки. Кравець почав із здивуванням усе роздивлятися, і тільки він зібрався вже іти, як почув знов голос, який сказав йому: «Ти стань на той камінь, що знаходиться посередині зали, і тебе чекає велике щастя».

Мужність у кравця так збільшилася, що він виконав цей наказ. Камінь почав під його ногами подаватися і поволі опустився вниз. Став камінь знов міцно на місце; озирнувся кравець і бачить, що він знаходиться у залі, по розміру такій же, як і перша. Але тут було більше чому дивуватися і на що подивитися. У стінах були вирубані ніші, і в них стояли посудини з прозорого скла, наповнені фарбованим спиртом або блакитним димом. Стояли на підлозі зали дві великі скляні скрині, одна проти одної, і вони миттю привернули увагу кравця. Він підійшов до одної з них і побачив усередині неї красиву будівлю, схожу на замок, вона була оточена надвірними будівлями, стайнями, сараями та багатьма різними красивими речами. Усе було маленьке, але було зроблено надзвичайно старанно та красиво, і здавалося, що все вирізане майстерною рукою митця з великою точністю.

Він довго б ще дивився, не відриваючись, на ці дивні речі, якби не почув знов голос, який наказав йому озирнутися та роздивитися скриню, що стояла проти нього. І як здивувався кравець, коли побачив надзвичайної краси дівчину! Вона лежала немов уві сні і була вся загорнута в світле волосся, немов у дорогоцінну мантію. Її очі були щільно закриті, але рум’янець на її обличчі і пов’язка, що від дихання то підіймалася, то опускалася, – все це свідчило про те, що дівчина жива. Кравець дивився на красуню і його серце сильно билося від хвилювання, раптом вона відкрила очі, і коли побачила його – її охопили радість та страх.

– Праведне небо! – скрикнула вона. – Наближається час мого визволення! Скоріше, скоріше звільни мене з моєї в’язниці: якщо ти відсунеш засув на цій скляній труні, я буду врятована.

Кравець одразу послухався, і миттю вона підняла скляну кришку, вийшла з труни і швидко попрямувала у кут зали й там укрилася широкою мантією. Потім вона сіла на камінь, покликала до себе юнака, ніжно поцілувала його в уста й сказала:

– Мій довгожданий рятівнику, само милосердне небо привело тебе до мене і поклало край моїм стражданням. У той день, коли вони скінчаться, для тебе почнеться щастя. Ти подарований мені небом наречений, ти будеш моїм коханим, я нагороджу тебе всіма земними благами, і все життя твоє пройде в радості. Сідай і вислухай розповідь про мою долю:

«Я донька одного багатого графа. Мої батьки померли, коли я була ще зовсім дитиною, і мене віддали за їх бажанням на піклування старшого брата, у якого я й виховувалася. Ми так ніжно любили один одного, були так у всьому згодні, що вирішили ніколи ні з ким не одружуватись і жити до самої смерті разом. У нашому домі ніколи у товаристві недостатку не було; нас часто відвідували друзі та сусіди, і ми радісно всіх приймали.

Якось увечері до нас у замок заїхав на коні якийсь незнайомець; він сказав, що йому через те, що вже пізно, добратися до найближчого місця важко, і попросився у нас переночувати. Ми ласкаво задовольнили його прохання, і він довго розмовляв з нами за вечерею і розповідав нам різні історії. Він так сподобався моєму братові, що той запропонував йому залишитися у нас на кілька днів. Незнайомець спочатку відмовлявся, але потім погодився. Була вже пізня ніч, коли ми встали з-за столу. Незнайомцю була відведена кімната, і я, втомившись, поспішила лягти на свою м’яку перину. Але тільки я заснула, як мене розбудили звуки ніжної та приємної музики. Я не могла розібрати, звідки вони лунають, і хотіла була розбудити свою служницю – вона спала в сусідній кімнаті, але, на моє здивування, я відчула, немов на мене навалився жах і невідомою силою відняв у мене язик, і я не могла вимовити ані слова.

Я побачила при світлі нічника незнайомця, що проник до мене в кімнату через двоє міцно зачинених дверей. Він підійшов до мене і сказав, що це він влаштував чудову музику і за допомогою чар, які йому коряться, зробив так, щоб я прокинулася; що він пройшов через засуви з наміром запропонувати мені руку та серце. Але мій опір його чарам був настільки сильним, що я нічого йому не відповіла. Деякий час він стояв нерухомо, певне, з наміром дочекатися від мене згоди; але коли я продовжувала мовчати, він розлючено оголосив, що помститься мені за це і знайде можливість покарати мене за мою пиху, після чого він залишив кімнату.

Я провела ніч у сильному хвилюванні і заснула тільки під ранок. Прокинувшись, я поспішила до свого брата, щоб повідомити йому про все, що сталося, але я не знайшла його в кімнаті. Слуга сказав мені, що на світанку він виїхав разом із незнайомцем на полювання.

Відчуваючи лихо, я швидко одяглася, наказала осідлати мого улюбленого коня і поскакала в ліс у супроводженні тільки одного слуги. Але слуга впав разом із конем і не міг слідувати за мною, через те що кінь його зламав собі ногу. Я, не зупиняючись, продовжувала скакати далі, і через кілька хвилин помітила незнайомця разом з красивим оленем, якого він вів на мотузці, – незнайомець попрямував до мене назустріч. Я спитала його, де він залишив мого брата і як піймав він цього оленя; я бачила, як із великих очей оленя текли сльози. Замість того щоб мені відповісти, незнайомець голосно розсміявся. Мене охопила лють, я витягла пістолет і вистрелила в чудовисько, але куля відскочила від його грудей та потрапила в голову мого коня. Я впала на землю, незнайомець пробурмотів кілька слів, після чого відчуття залишили мене.

І ось, коли я прийшла до тями, то побачила, що находжусь тут, під землею, в скляній труні. Злий чорнокнижник з’явився знов і сказав, що він обернув мого брата на оленя, а мій замок і все, що в ньому знаходилося, він зробив крихітним і зачинив їх у склянки. Якщо я тепер погоджуся стати його коханою, він легко зможе повернути всьому знов минулий вигляд: варто йому тільки відчинити склянки, і все стане таким, як і було. Я нічого не сказала йому у відповідь, як і вперше. Він зник і залишив мене лежати під землею, де глибокий сон поглинув мене. Серед видінь, що проносилися у мене в душі, був і радісний образ, який мене втішав: немов з’явився юнак і мене вивільнив; і ось я відкрила зараз очі, я бачу тебе – і розумію, що сон мій справдився. Допоможи мені виконати те, що бачилося мені уві сні. Нам треба миттю підняти скляний ящик, в якому знаходиться мій замок, і поставити його на цей широкий камінь.

І як тільки камінь був навантажений, він піднявся разом із дівчиною та юнаком угору й потрапив через люк у верхню залу, звідки їм легко було вибратися на волю. Підняла дівчина кришку скляного ящика– і було дивно бачити, як замок, будинки і надвірні будови стали все збільшуватися і з незвичайною швидкістю виросли до своїх справжніх розмірів. Потім дівчина і юнак повернулися назад у підземну печеру і наказали каменю піднятися вгору разом з наповненими димом склянками. Тільки дівчина їх відчинила, як вирвався звідти блакитний дим та обернувся на живих людей, і дівчина впізнала в них своїх слуг та людей. Ще більше зраділа вона, коли її брат, який убив старого чарівника в подобі чорного бика, раптом вийшов з лісу знов у людській подобі; і цього ж дня дівчина подала у вівтаря свою руку щасливому кравцю, як це вона і обіцяла.