Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Як дружина втішала чоловіка (арабська казка)

Казки про:
3954

Як дружина втішала чоловіка - арабська народна казка

Жили собі чоловік та жінка, і довго не було в них дітей. Отак проминуло двадцять років, а може, й більше. Бачачи, як страждає це подружжя, змилувався Бог і послав їм хлопчика. Батько не знаходив собі місця від щастя. А про хлопчика так турбувався, що й пилиночці не давав на нього впасти. Все, що міг, робив чоловік, аби син виростав дужим, розумним та щасливим. Отак і промайнули його дитячі літа, наче одна мить, і став хлопець повнолітнім. Але чоловік і далі так само турбувався про сина і дружині наказував берегти первістка, як зіницю ока.

Якось мусив чоловік поїхати в справах у Дамаск. Стурбований і заклопотаний несподіваною подорожжю, він наказав дружині пильнувати сина, не зводити з нього очей.

Але не минуло й кількох днів, як хлопець захворів на невиліковну хворобу. Занепокоїлася мати, забігала, почала скликати найкращих лікарів-знахарів, але, побиваючись, як риба об лід, не могла врятувати дитину. Збагнувши, що горя не відвернути, вона мовила сама до себе:

– Єдиний лікар – це терпіння!

Щось зміркувавши (інколи й горе змушує йти на хитрощі), вона поклала сина в затишній кімнаті, вкрила теплою ковдрою, а сама подалася до сусідів.

Сусіди були заможні, й жінка вирішила позичити в них перлів, діамантів та інших коштовностей.

Сусіди задовольнили її бажання. Але саме тієї ночі повернувся додому чоловік. І перше, про що він спитав, ступивши на поріг, було, звичайно, здоров’я сина.

– Не турбуйся,– заспокоїла його дружина,– хлопець здоровий!

Чоловік хотів зайти до спальні, де лежав син, але дружина не впустила його, застерігши:

– Краще не заходь, бо розбудиш його.

А тоді попросила його:

– Візьми оці коштовності та сховай! Позичила я їх у наших сусідів. Але заховай у надійному місці, бо повертати їх я і не збираюсь!

Здивувався чоловік та й каже:

– Хіба ж так можна? Це нечесно та й наша віра це забороняє! Затям: завжди слід повертати людям те, що в них позичаєш. Всякий борг має бути повернений сповна.

Тоді дружина, яка сподівалась саме такої відповіді, мовила чоловікові:

– Правда твоя, чоловіче: те, що дають, завжди треба повертати! От і Бог, давши нам сина, хоче щоб ми повернули хлопця йому. Власне, він уже забрав його...

Почувши страшну звістку, чоловік заридав. Але слова дружини, що лунали в вухах, трохи заспокоїли його. Адже, справді: хто бере, той повинен і віддавати.