Колись давно жив молодий мисливець. У нього була жінка – чорноока, як ластівка. Чоловік щоднини ходив на полювання, але не думав про дичину. Весь час мав на гадці свою гарну жінку, що лишилася вдома одна.
А на горі, не дуже далеко, був замок пана Цецина. Пан мав сина, хитрого, як лис, і злого, як вовк. Йому дуже сподобалася жіночка мисливця. Завжди бродив коло її хатки, як звір коло кошари, і пантрував, коли чоловік подасться у ліс. А тільки той виходив із дому, як син пана Цецнна забігав до хати і казав молодиці, що через неї не спить, не їсть, не п’є...
Одного разу старий пан покликав лісника і наказав йому:
– Підеш у темні ліси, заб’єш ведмедя і принесеш мені його шкіру.
– Я це зроблю, але й жінку візьму із собою.
– Ні, вона там може застудитися. Най лишається вдома.
Чоловік розсердився, та не сказав більше ні півслова. Він пішов лісами. Очі не виділи ведмедя – їм привиджався увесь час син Цецина. Раптом мисливець кинувся в корчі, та й побіг, як олень, до своєї хати. А там справді панич! Чоловік зірвав із плеча фузію і вистрілив. Син Цецина упав серед хати.
Гайдуки схопили мисливця і – до пана. Той сказар:
– Ти вбив мого сина й мусиш піти туди, куди пішов мій син... Твоя файна жінка дістанеться моїм гайдукам.
Мисливець подивився на пана й відповів:
– Можеш мене вбити – я не боюся смерті. Та не чіпай моєї жінки. Вона не є винна...
Пан Цецин подумав, а потім сказав:
– Під цим замком – темниці. Я послав туди одного парубка дізнатися, що там за другий світ. Але він не вернувся, і ніхто не знає, що з ним сталося... Тепер ти, мисливче, маєш туди піти. Як вернешся з якоюсь новиною, то подарую тобі життя.
– Най буде, я піду...
Гайдуки схопили чоловіка і кинули в темницю, що була під замком. Зі стелі та стін нападало всіляке гаддя. Чоловік зі страху втратив пам’ять. Коли знов розплющив очі, вже був у такій залі, яка могла хіба що приснитися.
Зі стелі світив місяць, ясніли зорі. А серед залу знищувався золотий престол. На тім престолі сидів білий дід з довгою бородою. Довкола нього повклякали карлики.
Раптом велика сила підняла мисливця, понесла до престолу. Старий подивився на нього сердито:
– І ти захотів золота? Обікрали землю, а тепер добираєтесь і до її душі?
– Мені, світлий царю, не треба твоїх скарбів,– відповів мисливець.– Я прийшов сюди тому, аби врятувати від біди мою жінку. Над нею хотів позбиткуватися панич, та я йому за те вкоротив дні. І пан Цецин покарав мене: послав мене дізнатися про всі таємниці підземного царства. Як принесу якусь новину, то пан мені подарує життя й не буде збиткуватися із моєї жінки.
Підземний цар спохмурнів і каже:
– Ой захланний є той пап! Він і далі робить людям зле. Та хіба він не знає, що буде за те покараний? Понеси йому оце, на що він чекає...
Дід подав мисливцеві золотого перстня і зник з-перед очей. Зник десь і палац. А чоловік стояв надворі, вже перед входом до темниці. Віл розглянувся й пішов до пана Цецина:
– Я вернувся, пане, з підземного царства. Цар передав тобі золотий перстень, аби ти утішився...
Цецин зблід і крикнув гайдукам:
– Прив’яжіть мисливця разом з жінкою до дерева – най їх звірі роздеруть!
Привели жінку, зв’язали їм руки і погнали в ліс. Але коли ступили за браму, то раптом почули, як земля захиталася і зчинився гуркіт. За хвильку замка не було – його стіни й дах лежали на землі.
Над руїнами ще й досі гуде вітер. А люди переказують казки про чорну душу пана Цецина. Оце і я вам розповів.