Якось давні приятелі горобець і лисичка вирішили гуртом посіяти пшеницю, щоб узимку не голодувати. Ледве дочекалися, коли зерно достигло, й почали жати. Пишнохвоста півгодини попрацювала та втомилася. Ледащиця вирішила схитрувати, тому кинула пучок колосків і схвильовано гукнула товариша:
– Горобчику, боюся, що небо впаде та зімне пшеницю. Тому працюй, а я пильнуватиму.
І руденька, радісно змахнувши хвостиком, сіла край поля вартувати, аби хмара не впала на землю. А пернатийтим часом сам обжав урожай, зв’язавснопи йуже міркував, як обмолотити пшеницю. Помітивши, що робота завершена, лисичка підбігла до птаха та поважно мовила:
– А тепер навчу тебе, як зерно молотити.
Трудівниця схопила в зуби сніп і один по одному всі перенесла на галявину, а потім заходилася бити хвостом. Невдовзі руденьку знову взяли лінощі. Вона налякано зиркнула вгору:
– Гей, друже, здається, небо от-от упаде та знищить пшеничку! Тому, горобчику, молоти, а я піду потримаю хмари.
Хитрунка сіла в затінку неподалік, а малюк сам виконав усю роботу.
Наступного дня товариші домовилися поділити врожай. Пишнохвоста жадібними очима поглянула на пшеницю, розв’язала торбинку й почала складати зерно, примовляючи:
– Горобцю мірку, а лисичці – дев’ять.
Не дивно, що мішок пухнастої був заважким, тому вона забрала лише половину, а по решту вирішила завітати наступного дня.
Про несправедливість дізнався собака та зголосився захистити пернатого. Кудлатий сховався в лисиччиній пшениці, а коли нахаба прийшла по зерно, вискочив і налякав її. Руденька, не озираючись, помчала геть, забувши про врожай.