Бідний вовк (українська народна казка)

***
Переглянуто: 799Відгуки: 0
КазкиУкраїнські народні казки

Бідний вовк (українська народна казка) Ото був собі такий бідний вовк, що трохи не здох з голоду; ніде нічого не пійма. От, та й пішов він до Бога просити пищі. Приходить до Бога та приставився таким бідним, таким бідним, що ще гірший, ніж був. «Боже,– каже,– милостивий! Дай чого їсти, а то пропаду з голоду».– «А чого тобі їсти?» – каже Бог.– «Чого дай, то дай».– «Отам на лугах пасеться попова кобила, вона ніяк не підбіжить, отту й з'їж!»

От вовк мерщій од Бога, трюх-трюх,– так біжить! Та до кобили: «Здорова була, кобило! Казав Бог, щоб я тебе з'їв».– «Що ж ти таке, що ти будеш мене їсти?» – «Вовк!» – каже.– «Та брешеш – собака!» – «Їй-богу,– каже,– вовк».– «Ну, коли ж ти вовк, з чого ж ти починатимеш мене їсти?» – «А з голови!» – каже.– «Е, вовчику,– каже,– вовчику! Коли вже ти наважив мене з'їсти, то починай мене з хвоста; то поки доїси до середини,– а я все буду пастись,– та й доситішаю; тоді ти й закусиш ситеньким».– «Чи так, то й так!» – каже вовк та зараз до хвоста... Як потягне за хвіст, як вихоне та кобила задом, як дасть копитами в пику... Вовк не зна вже, чи на сім, чи на тім світі... А кобила як дремене! Аж курява встала. От вовк сидить собі та й дума: «Чи я не дурний, чи я не скажений... Чому було не хватати за горло?!»

От він уп'ять потяг до Бога просить пищі. «Боже,– каже,– милостивий! Дай чого хоч трохи попоїсти, а то опухну з голоду».– «Хіба,– каже,– тобі кобили трохи?» Лає: «Хай,– каже,– з неї шкуру живцем на гамани злуплять! Не то не наївся, та трохи пики не розбила...» – «Ну, коли ж так,– каже Бог,– то піди, отам над яром, такий ситий баран пасеться, то ти його й з'їж». Пішов вовк. Баран пасеться над яром. «Здоров, баране!» – «Здоров».– «Казав Бог, щоб я тебе з'їв».– «А що ти таке, що ти будеш мене їсти?» – Каже: «Вовк!» – «Та брешеш – собака!» – «Ні, їй-богу,– каже,–- вовк!» – «А коли ж ти вовк, то як ти мене їстимеш?»– «А як їстиму?!.. З голови почну, та й увесь мій – не як!» – «Е, вовчику, каже,– вовчику! Коли вже наважив мене їсти, то стань краще от над оцим яром і рот роззяв, а я сам так туди й ускочу».– «Ставай»,– каже. От став він якраз над кручею – така круча! – роззявив рот – так тая пасть аж зяє: от би проковтнув! А баран як розженеться, як вчистить у лоб. Він – беркиць у яр... Добре наївся!.. Тоді сів сердега та й плаче: «Чи я не дурний, чи я не скажений... Чи то видано, щоб живе м'ясо та само у рот ускочило?!»

Думав, думав... От пішов знов до Бога просить пищі. «Боже,– каже,– милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай попоїсти, а то пропаду з голоду». Бог каже: «Такий з тебе їдець! Тобі якби само у рот ускочило... Та вже що з тобою казать: піди, там чоловік на дорозі загубив сало – то й твоє: воно нікуди не втече». Послухав. Прийшов на місце – аж лежить сало. Він сів та й дума: «Добре,– каже,– з'їм я його, а воно ж солоне – пити захочеться... Піду спершу нап'юся, а тоді вже...» Пішов. Поки там до річки та од річки, а чоловік оглядиться, що нема сала, повернувся – коли лежить. Узяв тоє сало. Приходить вовк – нема сала. От він сів та й плаче: «Чи я не дурний, чи я не скажений! Хто ж таки не ївши п'є?»

Сидів, сидів... Так їсти – аж-аж-аж!.. Йде знову до Бога просити пищі. «Боже,– каже,– милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай попоїсти, а то віку не доживу...» – «Та й обрид вже ти,– каже,– з тією їжею! Та що вже з тобою казать: піди, там недалечко села пасеться свиня, оту й з'їж!» Пішов. «Здоров, свине!»– «Здоров».– «Казав Бог, щоб я тебе з'їв».– «А що ти таке, що ти будеш мене їсти?» Каже: «Вовк!» – «Брешеш – собака!»– «Ні,– каже,– вовк!» – «Хіба ж,– каже,– вовкові їсти нічого?» – «Нічого»,– каже. «Коли ж,– каже,– нічого, то сідай на мене, я тебе повезу на село. У нас тепер вибирають усяке начальство, може й тебе виберуть».– «Чи так, то й так! Вези!» Сів на свиню. Прибігла в село. Вона як закувіка – аж вовк перелякався: «Чого се ти,– каже,– кричиш?» – «Та це ж я,– каже,– скликаю громаду, щоб тебе швидше вибрали на начальство». Коли це люди як сунуть з хат – з кочергами, з рогачами, з лопатами... Хто що запопав... У вовка аж дух сперло, так перелякався (непереливки вже йому!), – потихеньку до свині: «Скажи – чого це такого народу біжить?» – «Та це ж,– каже,– для тебе». От народ як зсадив вовка, як почав пірчить – то вже йому й не хочеться: насилу живий вирвався!

Як дерне – та прямо до Бога. «Боже,– каже,– милостивий, Боже милосердний! Дай чого-небудь хоч кришечку попоїсти, а то от-от віку кінець». Бог каже: «Піди, там он йде кравець,– нападеш та й поживишся». Ледве потопав. Перестріва на дорозі. «Здоров, чоловіче!» – «Здоров».– «Казав Бог, щоб я тебе з'їв».– «А ти що таке, що станеш мене їсти?» Каже: «Вовк!» – «Брешеш – собака!» – «Ні,– каже,– їй-богу вовк».– «Та й малий же,– каже,– з біса; ану, я тебе поміряю». Та як укрутить у хвіст руку – давай мірять! Міряв його, міряв... Вже тому вовкові й дихать не хочеться, а він усе його міря: «Аршин! І вздовш [і вшир]!» Поти міряв, що аж хвіст у руці зостався... Вовк як чкурне!.. Та вже годі до Бога, та побіг до вовків: «Вовчики-братики! Таке й таке лихо!» Вони давай гнаться, давай гнаться за тим кравцем. Що тут у світі робити? Бачить – біда! Аж стоїть дерево. Він на те дерево; заліз аж на саму верховину. А вовки так те дерево й оступили, так зубами й клацають... Вовк і каже: «Ні,– каже,– брацця – нічого з цього не буде! От як зробим: я стану на землі, а ви усе на мене, усе на мене – один зверх одного; аж поки досягнем скурвого сина...»

Стали один зверх одного – така драбина! Тоді верхній: «Ану, злізай, скурвий сину, будемо тебе їсти!» – «Аа-а! – каже,– вовчики-братики, помилуйте мене, не їжте!» – «Ні,– каже,–не можна; злізай!»– «Постойте ж,– каже,– я на сход душі хоч табаки понюхаю». Тільки що нюхнув та – ачхи! А спідньому вчулось, що він верхнього міря та каже: аршин! Та як присяде – так усі й покотились... Оттакий ворох!.. А він тоді драла... Вони за ним; піймали і розірвали. А чоловік тоді зліз з дерева. «Спасибі,– каже,– Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру!» Та й пішов собі безпешно додому, та й живе собі з молодицею, та їсть книші з паляницею. І я там був, мед-вино пив,– по бороді бігло, а в роті нічого не було.

От вам казка, мені бубликів в'язка, мені колосок, а вам – грошей мішок.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)