Жило на світі маленьке Порося. Воно дуже любило грати в шашки. Але от біда – партнерів у нього не було. І тому всіх, кого Порося зустрічало, воно просило з ним пограти.
Побачило порося Коника та й каже:
– Пограємо в шашки?
– Гаразд, – погодився Коник і почав стрибати по дошці, наче грав не у шашки, а в "класики".
– Ти ходи, – сказало Порося.
– А я не вмію ходити, я можу тільки стрибати, – відповів Коник. Він ще трохи пострибав по дошці, а потім і зовсім пострибав геть.
Тут на дорозі з'явився Віслюк.
– Дядьку Віслюче, – зраділо Порося, – зіграйте зі мною у шашки!
– Кашки, кажеш? – перепитав Віслюк. Він був старий і недочував.
– У шашки! У шашки! – повторило Порося.
– Ах, у шашки... Це дуже цікаво.
І вони сіли за дошку. Але Віслюк грав дуже погано: постійно плутав, куди і як ходити. І Поросяті стало зовсім нецікаво.
"Ну де ж мені знайти сильного суперника?" – подумало Порося і запитало у Сороки:
– Тітонько Сороко, хто у нас в лісі найсильніший?
– Як хто? – здивувалася Сорока. – Звичайно, Вовк.
– Тоді я піду до Вовка, – вирішило Порося. – Може, він погодиться пограти зі мною у шашки.
Того дня в гостях у Вовка сиділи Кіт, Лисиця та Ведмідь. Частування давно вже було з'їдене, і всі гадали, чим би ще поживитися.
Ось тут і з'явилося Порося.
– О! Який я радий тебе бачити! – вигукнув Вовк. – Ти дуже вчасно прийшов.
– Я теж радий, – сказало Порося. – Зіграйте зі мною, будь ласка, у шашки.
– Чого це у шашки? – здивувався Вовк. – З поросятами я граюся зовсім в інші ігри. Знаєш таку гру: "хто кого з'їсть"? Це моя найулюбленіша.
– Ні, я не знаю, – сказало Порося. – Я вмію тільки у шашки.
– Добре, вирішив Вовк. – Тоді давай так: спочатку в шашки, а потім у "хто кого з'їсть".
І вони сіли грати.
Порося дуже розхвилювалося – адже це не жарти, грати із самим Вовком! – і ретельно обдумувало кожен хід. І незабаром у Вовка не залишилося жодної шашки. Він програв.
– Ну, а тепер у "хто кого з'їсть", – сказав Вовк, потираючи лапи.
Але тут втрутився Ведмідь.
– Стривай, – сказав він Вовкові, – негарно виходить. Що про тебе скажуть? Вовк! А програв Поросяті у шашки. Так тебе й поважати перестануть... Треба відігратися.
– Дійсно, – погодився Вовк і сказав Поросяті: – Нумо ще раз у шашки.
Кіт і Лисиця навперебій підказували Вовкові, як ходити. Але він все одно програв.
А тим часом по лісі вже ширилися чутки: "Вовк програв Поросяті у шашки... Вовк програв Поросяті у шашки!"
– Реванш, – прошепотів переляканий Вовк, – неодмінно реванш! - і став готуватися до зворотної гри.
Кіт притяг Вовкові цілий мішок підручників. Але Вовк не звик вчитися. Від книг у нього розболілася голова і замерехтіло в очах.
– Що, важко? – поспівчував Кіт. – Науку, її гризти треба.
– Гризти, кажеш? – зрадів Вовк. – Це я можу.
Він миттю зжер усі підручники і, ляснувши себе по животі, закричав: – Ось де ти тепер, Порося! Реванш!
І на галявині, де зібралися всі лісові мешканці, почався матч-реванш. Вовк зробив хід. Після нього – Порося. Звірі-вболівальники уважно стежили за грою.
Раптом Вовк спантеличено втупився на дошку. І тут усі побачили, що шашки Вовка затиснуті в одному куті і йому нема куди ходити.
Звірі довго сміялися зі злого Вовка, з якого зробили дурня. І ніхто вже після цього його не боявся.
З того часу він постійно ходить до Поросяти, але ніяк не може відігратися.
